«Але коли той, хто стільки пережив і спізнав, ще тримається, не зламався, не хоче вмирати, а чогось прагне, прагне по-справжньому відчувати, не ухилятися, а вийти вперед разом зі своєю душею й триматися до кінця, то це вже дещо. Адже ти й сам не знаєш, Саруже, як ти став тим, ким ти є, ким ти був раніше і як сталося, що ти йдеш поряд зі мною й охороняєш людей». — «То правда, Тераше, я того не знаю, пам'ять у мене цілком одібрало». — «Поступово твоя пам'ять повернеться. Сам собою ніколи не станеш сильним, хоч би як ти того бажав, треба мати щось за собою. Треба набути сили, ти ж не знаєш, як набув її, і ось тепер ти тут, і ті речі, які нищать інших, тобі не страшні». — «Але ж він нас не потребує, цей Франц Біберкопф, ти сам сказав, що він хоче позбутися нас». — «Він прагне смерти, Саруже, ще ніхто не зробив цього великого кроку, цього жахливого кроку, без бажання своєї смерти. І ти маєш рацію, більшість саме так і гине». — «І щодо цього чоловіка ти маєш надію?» — «Так, бо він сильний і неспожитий, і тому що він уже двічі вистояв. Тож давай-но залишимося біля нього, Тераше, я тебе дуже прошу». — «Гаразд».

Молодий лікар із бездоганною статурою сидить навпроти Франца: «Добридень, пане Клеменс. Раджу вам поїхати кудись, після смерти близьких люди часто бувають в такому стані. Необхідно змінити середовище, Берлін вас гнітитиме, вам потрібен інший клімат. Ви неодмінно маєте трохи розважитися. А ви, пані, певно його шваґрова? Скажіть, він має когось, хто міг би його супроводжувати?» — «Та я й сам можу поїхати, якщо потрібно». — «Потрібно! Повірте, пане Клеменс, єдине, що вам необхідно, це спокій, відпочинок, трохи розважитися, саме трохи, щоб не перебрати. А то ваш настрій може перетворитися на свою протилежність. В усьому треба знати міру. Зараз ще скрізь чудовий сезон; куди б ви хотіли поїхати?» Єва: «А може, йому потрібні якісь тонізуючі засоби, такі як лецитин, і ще щось для кращого сну?» — «Так, авжеж, зараз пропишемо йому адалін». — «Адалін я вже давала». [Не треба мені тої отрути.] «Ну, тоді спробуйте фанодорм, одна піґулка ввечері разом з м'ятним чаєм; м'ятний чай сам по собі корисний, і ліки краще засвоюватимуться. А ще можете сходити з ним у зоопарк». — «Ні, звірі — то не для мене». — «Ну, тоді у ботанічний сад, щоб трохи відволіктись, але не занадто». — «Пропишіть йому ще який-небудь засіб для зміцнення нервів». — «Може, трохи опію для заспокоєння?» — «Та я й так п’ю, пане доктор, щоб нерви заспокоїти». — «Та що ви, опій — то дещо інше, але я вам краще лецитин пропишу, це новий препарат, спосіб вживати зазначено на упаковці. А ще я раджу всім ванни, які чудово діють на нервову систему. У вас же є ванна кімната, шановна пані?» — «Звичайно, пане дохтор». — «Ось бачите, це перевага квартир у нових будинках. Ви кажете «звичайно». А в мене це було зовсім не так звичайно. Мені довелося наймати людей, щоб усе облаштувати, витратити купу грошей, зате тепер у мене ванна кімната з візерунками на стінах. Бачили б ви цю розкіш, такої навіть у вас немає! Отже, лецитин та ванни, вранці через день. Не зайвим було б також запросити масажиста, щоб добряче розім'яв усі м’язи, привів чоловіка до норми». Єва: «Так, звісно». — «Добрий масаж, пане Клеменс, й ось побачите — вам одразу стане легше. Це вас неодмінно поставить на ноги. А потім поїдьте кудись». — «Умовити його не так легко, пане дохтор». — «Нічого, все буде добре. Ну, то що скажете, пане Клеменс?» — «А що?» — «Не хнюпте носа, регулярно приймайте ліки, снодійний засіб, і не забувайте про масаж». — «Неодмінно, пане дохтор. До побачення, щиро дякую».