Епіка не розповідає про минуле, а зображає його

Отже, я відповів на запитання: чи є повідомлення базовою формою епіки, і тут відповідь була ствердною; ми також обґрунтували, коли і чому повідомлення може бути формою епічного. Тут варто додати ще одне менш суттєве зауваження. Я вів мову про імперфект та про повідомлення, й так виглядало, ніби форма минулого і є тією формою, яку використовує епік для свого художнього твору. Але про це не може бути й мови. Чи пише епік в презенсі, в імперфекті чи в перфекті — то цілком байдуже, то є суто технічне питання, автор змінюватиме ці модуси залежно від того, що йому краще підходить. Важливим є інше, і про це варто пам'ятати: ми часто читаємо, що драматург, мовляв, зображає дію, яка відбувається в теперішньому, тоді як епік розповідає про те, що вже відбулося. Це твердження є хибним. Такий підхід є поверховим і сміховинним. Для кожного, хто читає епічний твір, події, про які повідомляється, розгортаються зараз, він переживає їх тепер — хай там буде презенс, перфект чи імперфект; в епічному ми зображаємо подію такою ж теперішньою, як і драматурги, і саме так вони й сприймаються. Різниця між епіком і драматургом полягає в тому, що драматург розгортає дію перед органами чуттів — очима й вухами; натомість епік місцем свого зображення обирає фантазію. Лише вибір духовного місця — сцена або фантазія — відрізняє ці два види мистецтва. Нижче я маю намір повернутися до тісного зв'язку між епікою і драматикою.

Шлях до майбутньої епіки

Після того, як я розповів про повідомлення як базову форму епічного, я мушу зробити одну практичну заувагу, яка, можливо, дещо подивує: я хотів би дати пораду авторам, яка різко суперечить уже сказаному або ж, принаймні, так може здатися. Я рекомендую не використовувати форму повідомлення як єдину форму епічного твору. Ви знаєте, що Гомер, Данте, Сервантес — ці три великі епічні автори — обрали для своїх творів виключно форму повідомлення, й усі сьогоднішні романи в Німеччині, наскільки мені відомо, послуговуються лише цією формою: вони зображають через повідомлення, оповідь. Я не підтримую такого підходу. То є різні речі: епічний художній твір та форма повідомлення як епічний засіб. Ніде не написано, що епік мусить лише повідомляти. У давньому театрі, в давній драмі траплялися фрагменти, які не мали жодного стосунку до дії, яка там розгорталася, наприклад хори. Навіть Шекспір, нехай і соромливо, часом дозволяє якомусь персонажеві стати перед завісою і щось розповідати. І це правильно. То лише догма, яку можна й відкликати, — що драма, мовляв, здатна існувати лише у формі діалогової дії; я із задоволенням помічаю, як фільм, тобто оповідь у зорових образах, вже зараз у вигляді експерименту проникає в театр й намагається розбити цілком заїжджену форму діалогової драми, гри персонажів згори на сцені між собою без взаємозв'язку з глядачем.