Як же це виглядає нині? Нині автор сидить у своїй кімнаті, гризе олівця або ручку, поки йому щось спаде на думку. Він також хоче заробляти гроші, але співцям та ваґантам минулого було значно легше: вони були в прямому контакті зі своєю публікою, швидко помічали, що цій публіці слід запропонувати. Зараз автор може вийти на вулицю, може поговорити зі своїм видавцем, почитати газету, послухати, про що балакають тут і там, але про прямий контакт з колом своїх читачів не може бути й мови. Всі ми сидимо ніби в якомусь ізоляторі — безперечно, це не надто приємна ситуація, яка не надто сприяє продуктивній праці. Сьогоднішня ситуація в культурних країнах повсюдно сприяє появі індивідуалістичних авторів, адже в наших державах великі об'єднання, великі колективи мають виключно політичний та економічний характер, потужних ідеалістичних колективів узагалі немає, принаймні, їх немає для переважної більшости авторів, тож загалом немає доброї атмосфери ні для великої драми, ні для великого епічного твору.

На сьогоднішніх авторів звалилося нещастя друкарства. Книжка безкінечно довга, і книжку можна зробити ще довшою, можна зробити дві книжки, три книжки — як авторові помітити, що йому слід зупинитися? По суті, він має зупинитися лише тоді, коли вичерпаються всі запаси паперу. Той факт, що сьогодні немає цієї обмежувальної умови, впливає на зовнішню форму. А потім, як нам слід говорити, хто регулює наш голос — наразі ми не маємо жодного голосу, в нас забирають голос і за це дають нам похмурі друковані літери. Але хіба можуть літери впливати на ритм нашої мови, якщо тільки справжнє говоріння, справжній вдих і видих визначає каденцію тону відповідно до змісту, який вибудовує речення й вишиковує їх одне за одним. І що ж має писати сьогоднішній автор, для кого він пише? Куди йдуть книжки, він не знає; може, вони залишаються в Ляйпцигу на складі видавництва; він узагалі ні до кого не говорить, він говорить у порожнечу, не існує жодного загальнонародного мислення, машини і економіка розірвали все на шматки. Абсолютно катастрофічний стан. Більше немає сюжетів, які всі хотіли б послухати, більше немає жодного окресленого народного мислення, хіба що в дуже рудиментарному вигляді, машини і економіка розірвали все на шматки. І ось сидить сьогоднішній бідолашний автор, який перебуває в надзвичайно нездоровому стані, він — ледь не анахронізм, він також хоче заробляти гроші, його бідність — це не анахронізм. Тож як сьогодні, коли кожен з авторів перебивається самотою, навіть маючи зв'язки зі своїм життєвим колом, як же сьогодні відбувається процес формування епічного твору, чи почувається автор якимось функціонером, чи ставить перед собою завдання, які формують його твір, чи, може, хтось зазирає йому через плече? Я хотів би описати сьогоднішній процес формування твору.