Коли я кажу, що в епічному ми повинні вдаватися до лірики, драматики й рефлексії, я зовсім не виступаю за повне змішання форми. Ми маємо повернутися до відновленого праядра епічного твору, в якому епічне ще не застигло до теперішнього особливого стану, який ми цілком помилково вважаємо нормальним станом епіка. Це означає, як мені здається, що нам треба йти слідом за Гомером.

У такий великий і небезпечний момент головне — це могти і бути. Ця праформа літератури принесе свіжість для всіх, хто до неї наблизиться, але також буде багато біди. До праматерів можуть підійти лише ті, хто від цих праматерів походить. Такою я бачу епічну літературу, яка з'явиться одного дня, яка після зламу традиції та відмови від форми повідомлення зможе вразити нас своєю щирістю. Знову й знову я хочу закликати авторів не служити формі, хай би якою вона була, а послуговуватися нею.

І тоді буде усунено одну особливу й сьогодні дуже гнітючу трудність. Я закликаю зробити епічну форму цілком вільною, щоб автор мав усі зображальні можливості, яких вимагає матеріал. Якщо його сюжет бажає пуститися в ліричний танок, то він мусить дати йому лірично потанцювати. Автори зусібіч чують нагальні заклики до актуальности, до сучасної літератури. Правду кажучи, сьогодні можна навіть сказати, що література взагалі нікому не потрібна, її вважають чимось застарілим, мистецтво викликає нудьгу, всі хочуть лише фактів і фактів. На це я скажу: браво і тричі браво! Мені також ні до чого порожні фантазії. Полковник Шпрінґенау[257] за мить наганяє на мене нудьгу. Справжній автор у всі часи сам був фактом. Письменник має показати й довести, що він є фактом і часткою реальности, таким самим фактичним, як чудовий винахід триерґона[258] або комірка Каролуса[259]. Автори не повинні цупити факти з газет і просто вставляти їх у свої твори. Цього недостатньо, Просто бігти слідом і фотографувати — недостатньо. Треба самому бути фактом і створити для цього місце у своєму творі — ось що вирізняє доброго автора, тож сьогодні я закликаю відкинути в епічному нав'язану маску повідомлення і рухатися в своєму творі так, як автор вважає за потрібне.

Різниця між сьогоднішнім індивідуалістичним способом виробництва від минулого колективного

Я не маю наміру розглядати тут всі проблеми епіки, я навіть не маю на меті заторкнути й назвати всі суттєві проблеми, я лише хочу пройтися вздовж захисної лінії цієї фортеці, дослідити передові укріплення й підійти до прочиненої брами. І тепер я запитаю цілком відсторонено: які зовнішні впливи формують епічний твір? Раніше епік співав і, мандруючи, ніс у народ байки, шванки та саги, які самі гуляли в народі й над якими він сам, як правило, не так багато й працював: то там, то там він додавав свій варіант чи нову мелодію пісні. Такий чоловік мав конкретне завдання — він мусив якось заробляти на життя, а його слухачі були суворими суддями, коли їм не подобалося те, що він співав, тоді чоловікові доводилося голодувати: то був дуже чіткий вплив на формування його твору, то була щонайживіша та найпродуктивніша критика, таку творчість можна буквально назвати колективною роботою автора й публіки, хліб або гроші — то був дуже переконливий аргумент для автора і опосередковано то був серйозний чинник впливу на формування твору.