На Спиридонову, очевидно, війнуло запахом молодих клумб, і вона, підходячи до дверей, сказала:

– Правда, не погано пахне?.. Як до вас, товаришу Потапе! – вона в перший раз назвала Марченка Потапом.

– Не погано, – відповів Марченко і тут же висловив свою другу думку. – Але запах якийсь чи то тогорічний, чи то…

– Ви це добре підмітили, – гаряче підхопила Спиридонова й поінформувала. – Це, знаєте, запах з могилок… Тут багато чебрецю.

Вони вже були в галереї. Товариш Хрущ, як тільки опинився в коридорі, одразу ж зник у якійсь із кімнат, і назустріч Марченкові й Спиридоновій вже йшла нова особа. Нова особа йшла поволі, роблено і з безперечно хижацькими намірами. Це була добре відома Потапові товаришка Люся – досить-таки симпатична брюнетка з прищуленими очима. Порівнявшись з товаришем Марченком, вона кинула на нього зневажливий погляд і сказала:

– Ну-с, мільонок? Цікаво вас послухати тут! Не там, ату т! Вона зробила дуже енергійні наголоси на цих таємничих «тут» і «там», але вони Марченка, мабуть, зовсім не зворушили, і він спокійно пробасив:

– Краще ви мене слухайте «там»!

– Ага! – скрикнула товаришка Люся. – Здрейфили?! Тут ви не маєте апарату? Ну, говоріть, – не маєте? – вона ще раз зневажливо подивилась на Потапа й кинула: – Апаратчик!!

Вона кинула це останнє слово з безперечним бажанням сильно образити свого співбесідника, але Марченко[432] навіть оком не моргнув.

– Що й говорити, – спокійно говорив він. – Апарат велика річ. Апаратом, та ще й з розумом, все можна зробити.

Це вже був одвертий цинізм, і він не міг не обурити товаришку Люсю. Вона зірвалась зі спокійного тону.

– Ви ще й глузувати збираєтесь? – істерично закричала вона. – Ах, який ви нахаба! Я, їй-богу, не в'являла, що ви такий нахаба! Товаришка Люся від несподіванки навіть сіла на стілець. І, сівши, вона тут же вирішила рішуче «приперти до стіни» свого супротивника. Та далі сперечатися їй, на жаль, не дала Спиридонова, що в цей час встигла вже збігати до своєї кімнати. Спиридонова взяла товаришку Люсю за руку й сказала:

– Я зовсім не для того запрохала сюди товариша Потапа. Про це ти поговориш з ним на якомусь зібранні.

– Там? – вказуючи пальцем в якусь стіну, прищулила око товаришка Люся. – Там, я знаю, як він буде говорити. Хай він говорить т у т!!!

– А я все-таки прошу покинути дискусію, – скинувши до зачіски стрілки своїх тоненьких брів, підвищила голос товаришка Спиридонова: – Я товариша Потапа зовсім не для того прохала сюди.

Треба було чекати невеличкого скандалу. Уже з різних кімнат почали виглядати якісь зацікавлені обличчя. Вже хтось і десь голосно і викликаюче зареготав, але товаришка Люся раптом загубила вигляд хижака і зовсім іншим тоном промовила: