– Фініта! Нарешті зрозумів! Я тепер розумію, чому в таких муках народжується мій роман, – його не треба писати. Я тепер розумію, чому люди мого роману говорять такою надуманою мовою: вони не існують. Я, так би мовити, попав пальцем в небо. Хруща нема, бо він надто нікчемний. Спиридонова на Сабурцї і її ніхто не бачить. Марченко не лікар і тому він вийшов такий штучний. Треба, нарешті, взяти інший типаж, і саме той, що був би далекий від інтелігентщини й був би близький до творчого життя. Саме тоді я й найду потрібні мені слова і образи. Саме тоді і вийде роман.

І, сказавши це, письменник зібрав свої розділи[433] і, заховавши їх подалі у шухляду[434], сів на поїзд і поїхав на Донбас. Письменник вирішив писати новий роман: без сумнівних професорів[435], без істеричок, без котурнових «нових» людей. Письменник вирішив написати роман з живими людьми, себто з звичайними робітниками, з колективістами, з трудовою інтелігенцією, себто реалістичний роман, який би читали робітники, колективісти, трудова інтелігенція, – всі ті, хто. за проводом комуністичної партії творить нове життя й до якого б з погордою ставились нарешті доморощені, скажім, Марселі Прусти.

Мораль: раніш як братися за роман, треба з'їсти з сучасними героями ще один пуд соли і не треба звертати уваги на те, чого ніхто не хоче помічати і має рацію.

ПРИМІТКИ

ПРИМІТКИ

До першого в наш час «Вибраного» М. Хвильового через майже шістдесятирічне провалля небуття відібрано все найкраще, написане письменником у малих та середніх формах. Виправдана, на наш погляд, і символічна назва книжки – «Сині етюди» (1923) – так звався первісток прози, вагомий не тільки для становлення Хвильового-прозаїка, а й знаменний для всієї пожовтневої української літератури.

Досі не встановлено чітких текстологічних критеріїв щодо пріоритетів між колишнім написанням і сучасним правописом: чи педантично дотримуватись нинішніх нормативів, чи облишити пуризм і зберігати тодішній мовний колорит, врятувати аромати епохи. Головною нашою настановою було прагнення залишати тексти первозданними. Хоча у самого письменника впродовж десятилітнього, відтинку публікацій прози чітко спостерігається тенденція наближення до сучасних правописних норм. Тому й обрано за канонічні останні видання, і правити (повірте, це нелегко) ми намагались хоча б у цьому напрямі.

Окремо необхідно наголосити на написанні власних назв, іноземних прізвищ, назв творів, – які ми зводили до сучасних норм правопису. Це ж стосується також і використання іноземних висловів, які, можливо, із-за цитування по пам'яті тощо, не завжди точні, їх також доводилось подеколи виправляти, окремі такі випадки зазначаються у примітках. Інколи, як, наприклад, вживання скорочення есt замість еtс від лат. еt саеtега – тощо (див.: Хвильовий Микола. Твори: В 3 т. – X.: ДВУ, 1929.– Т. 1 (Етюди). 2-е вид. – С. 78) та інші подібні, свідчить тільки про недостатнє коректорське забезпечення видання.