Досвітній Олесь (псевдонім Олександра Скрипаля – нар. 8. XI 1891— 23. XI 1934) – український письменник, автор значної кількості творів: «Новели» (1920), «Тюнгуй» (1924), «Американці» (1925), «Галле» (1927), «Нас було троє» (1929), «Кварцит» (1932) та інших. О. Досвітній був засуджений 1916 р. трибуналом до розстрілу за антимонархічну діяльність у царській армії, однак йому вдалося втекти аж у Сан-Франціско (США). На Україну повернувся після революції. М. Хвильовий разом з О. Досвітнім і М. Кулішем після арешту М. Ялового клопоталися про його звільнення перед ЦК КП(б)У та ОДПУ. Невдовзі по смерті М. Хвильового, у червні 1933 р., арештований був і О. Досвітній, правдоподібно наприкінці 1934 р. загинув.

Ринальдо Ринальдіні тощо – навмисне абсурдне переплетення М. Хвильовим різноманітних прізвищ, назв творів різних народів і віддалених епох. Застосовується письменником для жорстокішого висміювання і профануючого викриття начотницького верхоглядства, по суті повної безграмотності тодішніх «стовпів науки» на зразок одного з типових представників А. Машкіна.

Слісаренко Олекса Андрійович (справжнє прізвище Снісар; 16. III 1891— 3. XI 1937) – український письменник. Видав поетичні збірки «На березі Кастальському» (1919), потім «Альманах трьох» і «Поеми» (1923), позначені відчутним впливом символізму і футуризму. У численних прозових книжках О. Слісаренко зображував першу світову та громадянську війни, класові бої на Україні 20-х років. Був одним із членів літературної організації ВАПЛІТЕ, яка виникла в кінці 1925 р. з об'єднання колишніх членів робітничої літорганізації «Гарт», деяких членів Спілки селянських письменників «Плуг» та «Жовтень». На початку 1928 р. внаслідок внутрішніх суперечностей та полеміки з ВУСППом (Всеукраїнська спілка пролетарських письменників) ВАПЛІТЕ «самоліквідувалась».

Семенко Михайль (31. XII 1892—24. Х 1937) – український поет, фундатор українського футуризму. Разом з поетами Гео Шкурупієм, Олексою Слісаренком, Яковом Савченком, Миколою Бажаном та іншими митцями об'єднувались почергово в організації «Аспанфут» (асоціація панфутуристів), «Комункульт» і нарешті 1927 р. у найтривкішій – «Нова генерація» з виданням однойменного журналу, якому на противагу всім попереднім виданням українських футуристів – збірників, альманахів, журналів, як, наприклад, «Семафор у майбутнє» (1922), «Жовтневий збірник панфутуристів» (1923), «Гольфштром» (1925) тощо, вдалося стати справжнім періодичним виданням аж до 1930 року і об'єднати групу митців-однодумців. М. Семенко різко виступає проти позиції ваплітян впродовж дискусії 1925–1928 рр., особливо ж непримиренно ставився до ідейно-мистецьких позицій М. Хвильового. Заарештований у 1937 р. і загинув за досі невідомих обставин.