Фей заговорила благально.
— Чому б нам не поїхати зараз? Ми б могли продати наш заклад. Справи ідуть добре, ми б виручили за нього тисяч десять.
— Ні.
— Що значить — ні? Це мій заклад. Я можу його продати.
— Ти забула, що я твоя донька?
— Мені не подобається твій тон, Кейт. Що з тобою? Там ще є вино?
— Є трохи. Подивися на пляшку. Ану-бо, пий з пляшки. Ось так, матусю, заливай його собі в горлянку. Лий у корсет, матусю люба, просто собі на жирне черево.
Фей застогнала:
— Кейт, не будь злою! Нам було так приємно. Навіщо ти хочеш усе зіпсувати?
Кейт вихопила пляшку з її рук.
— Ану давай її сюди!
Вона перевернула пляшку, вилила рештки шампанського і жбурнула пляшку на підлогу. Обличчя стало жорстким, очі холодно горіли. Губи маленького рота розтулилися, оголюючи малі гострі зуби,— ікла були довші й гостріші за інші. Вона тихо засміялася.
— Матусю, люба матусю, я тобі покажу, як заправляти борделем. Ми каструємо цих тупих бовдурів, що пхаються до нас, і викинемо на смітник їхні бридкі причандали — всього за один долар. Ми їм влаштуємо насолоду, матусю, люба.
Фей відповіла різко:
— Ти п’яна. Не розумію, що ти верзеш.
— Не розумієш, матусю люба? Хочеш, щоб я тобі розказала?
— Я хочу, щоб ти була мила і добра. Я хочу, щоб ти була така, як раніше.
— Пізно, матусю, пізно. Я не хотіла пити вино. Але ти, огидна жирна гусінь, ти мене примусила. Я ж твоя люба, ніжна донечка, що, забула? А я пам’ятаю, як ти здивувалася, дізнавшись, що я маю постійних клієнтів. Думаєш, я їх кину? Думаєш, вони мені платять отой злиденний долар четвертаками? Ні, вони мені платять десять доларів, і ціна повсякчас зростає. Вони більше ні до кого не можуть піти. Ніхто їх так не задовольнить, як я.
Люба матусю, ніжна жирна матусю, зніми штани з котрогось із моїх постійних. Подивись на шрами у них у паху — такі гарні. А ще маленькі порізи, які так довго кровоточать. Так, матусю люба, я маю найсолодший набір лез, і всі вони у мене тут, в одному футлярі,— такі гострі-гострі зубки.
Фей силкувалася підвестися з крісла. Кейт штовхнула її назад.