Він залишив жовті, зелені й червоні пігулки, які треба було заживати одну по одній. Пігулки дуже допомогли.

Тільки раз у неї стався невеличкий рецидив. Вона сказала Фей:

— Я схожу до лікаря.

— Я викличу його до нас.

2

Доктор Вайлд був людина добра і чесна. Він любив повторювати, що у своїй професії він твердо знає тільки те, що сірка лікує сверблячку. Він серйозно ставився до медичної практики. Як чимало провінційних лікарів, у себе в місті він був водночас універсальним знахарем, священиком і психіатром. Він знав майже всі секрети, слабкі й сильні місця мешканців Салінаса. Він так і не навчився спокійно сприймати смерть. Смерть пацієнта завжди викликала у нього відчуття поразки і безнадійного неуцтва. Він був не дуже рішучий і вдавався до хірургії лише у крайніх і страшних випадках. Аптеки приходили на допомогу лікарям, але доктор Вайлд був одним з небагатьох, хто має власний набір медикаментів і сам виготовляє ліки. Багато років напруженої праці й недостатнього сну зробили його трохи неуважним і заклопотаним.

О восьмій тридцять ранку в середу Кейт пройшла Головною вулицею, піднялася сходами до Окружного банку Монтерея і в кінці коридору знайшла двері з табличкою «Д-р Вайлд. Приймальні години 11.00 — 14.00».

О дев’ятій тридцять доктор Вайлд поставив свою двомісну коляску до платної стайні та втомлено взяв у руки свій чорний саквояж. Він їздив до Алізаля, де головував на консиліумі під час умирання однієї старої, дуже старої німкені. Вона не спромоглася піти з життя як слід. Були всілякі ускладнення. Ще й зараз доктор Вайлд не знав непевне, чи оте жорстке, сухе, тягуче життя з неї повністю вийшло. Їй було дев’яносто сім років, і свідоцтво про смерть для неї нічого не важило. Вона робила зауваження навіть священику, який готував її до смерті. Доктор Вайлд думав про таїнство смерті. Він нерідко про це думав. Учора Ален Дей, тридцятисемирічний здоровань, дужий як бик володар чотирьохсот акрів землі й голова великої родини, смиренно віддав своє життя пневмонії після невеличкої застуди і трьох днів гарячки. Для доктора Вайлда це була загадка. Повіки у нього стали важкі, очі пекли. Він вирішив, що візьме ванну, розітреться губкою і вип’є, перш ніж до нього з’являться амбулаторні хворі зі своїми болями в животі.

Він піднявся сходами, вклав потертий ключ у замок свого кабінету. Ключ не повертався. Він поставив саквояж на підлогу і застосував силу. Ключ не піддавався. Він ухопився за ручку, потягнув на себе двері й задзвенів ключем. Двері прочинилися зсередини. Перед ним стояла Кейт.