— Не знаю. Здається, Шопен. Якби ж я тільки міг бачити ноти!

Він розказав Кейт, як втратив зір, хоча раніше нікому про це не розповідав. Історія була неприємна. А ввечері (була субота) він зняв ланцюг зі струн і зіграв те, що пригадував і награвав уранці, щось під назвою «Місячна соната» Бетховена, як вважав Ватяне Око.

Етель сказала, що воно справді схоже на місячне сяйво, і спитала, чи не знає він слів.

— Тут немає слів,— відповів Ватяне Око.

Оскар Трип з Гонзалеса, який бував у них суботніми вечорами, зауважив:

— Та ні, як це можна без слів. Така гарна пісня.

Одного вечора подарунки отримали всі, тому що заклад Фей був найкращий, найчистіший, найприємніший у цілому окрузі — а завдяки кому? Звісно, дівчатам, кому же ще? А чи хтось колись куштував такі-от приправи у соусі?

Алекс повернувся до кухні й сором’язливо потер очі долонею. Він ще їм зробить такий сливовий пудинг, що вони язики проковтнуть.

Джорджія прокидалася щоранку о десятій і брала у Ватяного Ока уроки гри на піаніно, тому завжди мала чисті нігті.

Повертаючись з одинадцятигодинної меси суботнього ранку. Грейс сказала Тріксі:

— А я мало не вийшла заміж і не кинула проституцію. Можеш таке уявити?

— Тут справді чудово,— погодилася Тріксі.— Дівчата Дженні приходили з тортом на день народження Фей і очам своїм не могли повірити. Вони ні про що більше й говорити не могли, тільки як воно зараз у Фей. Дженні біситься.

— А ти бачила сьогодні вранці на дошці кількість клієнтів?

— Звісно, бачила: тридцять сім за один тільки тиждень. Хай Дженні чи Негритоска спробують побити такий рекорд, та ще коли немає ніяких свят!

— Ніяких свят, дідько! Ти забула, що зараз Великий піст? До Дженні зовсім клієнти не ходять.

Після хвороби і страшних снів Фей принишкла і засмутилася. Кейт знала, що за нею стежать, але з цим не можна було дати ради. І вона час до часу пересвідчувалася, що сувій паперу досі на своєму місці у скриньці та що всі дівчата або його бачили, або про нього чули.

Одного пообіддя Фей підвела очі від свого пасьянсу, коли до її кімнати постукала й увійшла Кейт.

— Як почуваєшся, матусю?

— Добре, цілком добре...— Погляд у неї був загадковий. Фей не вирізнялась розумом.— Знаєш, Кейт, я б хотіла поїхати до Європи.

— Ой як чудово! Ти на це заслуговуєш і можеш собі дозволити.