— Та чи ти не збираєшся зайнятися консервуванням?

— Чому б і ні?

— А що скаже Алекс?

— Матусю, хочеш вір, хочеш ні, або спитай у нього. Алекс сам і запропонував.

— Не може бути!

— Сам, сам! Їй-богу!

— Всратися можна! Ой, перепрошую, люба. Само вихопилося.

Кухня перетворилася на консервний цех, усі дівчата допомагали. Алекс свято вірив, що це була саме його ідея. На доказ цього в кінці сезону він отримав срібний годинник, на задній кришці якого було вигравійоване його ім’я.

Зазвичай Фей і Кейт вечеряли за довгим столом у їдальні, але у неділю, коли Алекс брав вихідний, а дівчата робили собі великі сандвічі, Кейт накривала вечерю на двох у кімнаті Фей. Це було приємно і вишукано. Неодмінно бували якісь делікатеси — паштет з гусячої печінки, зелений салат з помідорами й огірками, випічка з булочної Ланга, що на Головній вулиці. І замість білої церати і паперових серветок стіл Фей накривався білою камчатною скатертиною, а серветки клалися лляні. Усе це створювало святковий настрій, а ще й свічки і — рідкість для Салінаса! — ваза з квітами. Кейт уміла складати красиві квіткові композиції з самих лише бутонів диких трав, які вона збирала у полях.

— Яка ж вона молодець,— говорила Фей.— Усе вміє робити і може з нічого зробити цукерочку. Ми їдемо до Європи. А знаєте, що Кейт розмовляє французькою? Правда-правда! Коли захопите її наодинці, попросіть, щоб вона щось сказала французькою. Вона й мене вчить. Знаєте, як буде французькою хліб? — Фей була у захваті. Кейт забезпечувала їй піднесення і безнастанне планування.

4

У суботу чотирнадцятого жовтня над Салінасом пролетіли перші дикі качки. Фей побачила їх у вікно — великий клин, що відлітав на південь. Коли до неї перед вечерею зайшла, як зазвичай, Кейт, Фей їй про це розповіла.

— От і зима на порозі,— сказала вона.— Треба звеліти Алексу підготувати грубки.

— Готова випити свій тонік, матусю люба?

— Готова. Я зовсім розлінилася, ти так за мною упадаєш.

— Мені подобається про тебе дбати,— відповіла Кейт. Вона узяла з шухляди пляшку з овочевою мікстурою Лідії Пінкем і подивилася крізь неї на світло.— Майже нічого не залишилося. Треба буде купити ще.

— Здається, в комірчині залишилися три пляшки з дюжини.

Кейт підняла склянку.

— Там у склянці муха,— сказала вона.— Піду помию.