Розділ 25

1

Та зима у Салінасі була повна злив, волога й чарівна. Дощі падали лагідно і просочували землю, не спричиняючи паводків. На пасовиськах уже в січні виросла густа трава, а в лютому схили вкрилися соковитою травою, і шкіра худоби видавалася тугою і лискучою. У березні щедрі дощі продовжилися, і кожна злива люб’язно чекала, поки її попередниця не наситить землю. Тепло залило долину, і все заквітчалося — жовтим, блакитним і золотим.

Том був сам на ранчо, і навіть та запорошена кучугура стала родючою і чарівною, і кремінці сховалися у траві, і корови Гамільтонів погладшали, і вівці Гамільтонів вкрилися густим руном.

Опівдні п’ятнадцятого березня Том сидів на ослоні біля кузні. Сонячний ранок добіг кінця, і над горами з боку океану пливли сірі хмари, вагітні вологою, і їхні тіні ковзали барвистою землею.

Том почув тупіт копит і побачив малого хлопчика, який, здіймаючи лікті, підганяв свого втомленого коня до будинку. Том підвівся і пішов до дороги. Хлопець галопом підскочив до воріт, зірвав із себе капелюха, шпурнув на землю жовтий конверт, розвернув коня і знову пустився вчвал.

Том почав щось кричати йому вслід, але потім стомлено нахилився і підняв телеграму. Він сидів на сонці біля кузні, тримаючи в руках телеграму. Дивився на гори і на старий будинок, ніби хотів щось урятувати, перш ніж розірвати конверт і прочитати неминучі чотири слова: людина, подія і час.

Том повільно згорнув телеграму, потім ще і ще, аж поки вона не перетворилася на квадратик завбільшки з його ніготь. Він увійшов у дім — через кухню, через вітальню і до своєї спальні. Вийняв з шафи темний костюм і повісив його на спинку стільця, а білу сорочку і чорну поклав на сидіння. А потім ліг на ліжко, обличчям до стіни.

2

Кінні кабріолети й двоколки виїжджали з цвинтаря Салінаса. Родина і друзі повернулися до будинку Олів на Центральній авеню поїсти і попити кави, подивитися, як кожний з них сприймає цю подію, благопристойно зробити і сказати все належне.

Джордж запропонував Адамові Траску місце у своєму найманому кабріолеті, але Адам відмовився. Він походив по цвинтарю і сів на бордюр фамільної ділянки Вільямса. Традиційні темні кипариси лили сльози по краях цвинтаря, а на стежинках буйно розрослися білі фіалки. Хтось приніс їх сюди, і вони стали бур’яном.

Холодний вітер віяв над могильними плитами і плакав у кипарисах. Там було чимало чавунних зірок на познаку могил ветеранів Великої армії, і на кожній зірці був маленький, побитий вітром прапорець з минулорічного Дня пам’яті загиблих у війнах.