У її присутності Адам видався собі незграбним. Він бовкнув:

— Я хочу бачити Кейт.

— Міс Кейт зараз зайнята. Вона на вас чекає?

— Ні.

— Я можу подбати про вас, повірте.

— Я хочу бачити Кейт.

— Не скажете мені, у якій справі?

— Ні.

Голос дівчини став, як лезо гострої бритви.

— Ви не можете її побачити. Вона зайнята. Якщо вам не потрібна дівчина абощо, краще вам звідси піти.

— Добре, а ви можете переказати їй, що я тут?

— Вона вас знає?

— Не впевнений,— Адам відчув, як сміливість полишає його. Цей холод він добре пам’ятав.— Не впевнений. Але скажіть їй, що її хоче бачити Адам Траск. Тоді з’ясується, знаю я її, чи ні.

— Зрозуміло. Гаразд, я їй скажу.

Вона мовчки пішла до правих дверей і прочинила їх. Адам почув приглушені голоси, потім з-за дверей визирнув якийсь чоловік. Дівчина не зачинила дверей, щоб Адам знав — він тут не сам. Двері на другому кінці кімнати ховалися за важкими темними портьєрами. Дівчина розсунула глибокі складки і зникла за ними. Адам знову сів на стілець. Краєчком ока він побачив, як той чоловік вистромив на мить голову.

Особиста кімната Кейт була втіленням зручності й діловитості. Вона зовсім не нагадувала тієї кімнати, у якій мешкала Фей. Стіни були затягнуті шафрановим шовком, а портьєри мали ясно-зелений колір. То була шовкова кімната — глибокі крісла з обтягнутими шовком сидіннями, лампи під шовковими абажурами, широке ліжко в глибині з мерехтливим атласним покривалом, на якому горою лежали величезні подушки. На стінах не було ані картин, ані фотографій — нічого з особистих речей. На туалетному столику з чорного дерева біля ліжка не стояло ні пляшечок, ні флаконів, і його блискуча поверхня віддзеркалювалася у трельяжі. Килим на підлозі був старовинний, китайський, з ясно-зеленим драконом на шафрановому тлі. Одна частина кімнати правила за спальню, середина — за вітальню, а друга частина — за контору з секретерами золотавого дубу, великим сейфом — чорним із золотими літерами, шведським бюро з відсувною кришкою і подвійною настільною лампою під зеленим ковпаком, а поруч стояло робоче крісло з сидінням на шарнірах.

Там і сиділа Кейт. Вона досі була гарна. Волосся в неї знову стало біляве. Рот маленький, твердий, з загнутими догори, як і раніше, кутиками. Але обриси фігури вже розпливалися. Плечі розповніли, а руки схудли і зморщилися. Щоки залишилися круглі, проте шкіра під підборіддям обвисла складками. Груди й досі були маленькі, а от живіт випинався подушечкою. Стегна були стрункі, а ноги загрубіли і стопи набрякли, аж випирали з її черевичків на низьких підборах. Крізь панчохи можна було розгледіти еластичні бинти, які тримали вени.