Містер Лап’єр з-за стійки бару помітив, що він тремтить.

— Вам не завадить випити ще порцію,— сказав він.— Ви можете сильно застудитися. Не хочете гарячого рому? Він швидко вижене з вас холод.

— Залюбки,— відповів Адам.

— От і добре. Пийте свій коньяк, а я принесу гарячої води.

Адам відійшов з келихом до столу і сів у промоклому одязі. Сидіти так було неприємно. Містер Лап’єр приніс із кухні паруючий чайник. Поставив пузату склянку на тацю і приніс її Адаму.

— Пийте якомога гарячішим,— порадив він.— З цим і в осини припиниться пропасниця,— сказав він, підсунув стілець, сів, потім підвівся.— Дивлячись на вас, я сам змерз. Піду й собі зроблю порцію...— За мить він повернувся зі склянкою до столу і сів навпроти Адама.— Воно вже діє. Коли ви увійшли, ви були такий блідий, що я злякався. Ви не місцевий?

— Я мешкаю поблизу Кінг-Сіті,— відповів Адам.

— Приїхали на похорон?

— Так — він був мій старий друг.

— Людей було багато?

— Дуже.

— Не дивно. У нього було стільки друзів. Шкода, що погода така паскудна. Вам слід випити ще порцію і лягти у ліжко.

— Так і зроблю,— погодився Адам.— Стало якось затишно і спокійно.

— А це вже щось. Може, я вас ще й від пневмонії урятував.

Він подав ще один пунш, а потім приніс намочену ганчірку з-поза стійки.

— Зітріть хоч трохи бруду,— сказав він.— Похорон узагалі штука невесела, а коли дощ періщить, то настрій зовсім скорботний.

— Дощ пішов, коли вже все скінчилося,— зауважив Адам.— Я йшов назад пішки, тому й промок.

— Чому б вам не зняти тут гарний номер? Лягайте в ліжко, я пошлю вам пунш нагору, а вранці ви вже будете молодець.

— Мабуть, так я і зроблю.

Адам відчував, як кров рум’янить йому щоки, гаряче струмить по руках, немов якась нетутешня гаряча рідина заповнює його тіло. Потім це тепло розплавило холодну приховану скриньку, у якій він тримав заборонені думки, і ці думки несміливо вийшли на поверхню, немов діти, які не знають, чи приймуть їх. Адам узяв вологу ганчірку і нагнувся промокнути манжети на брюках. До голови прилила кров.