— Я сьогодні міг би ще випити пуншу,— промовив він.

— Якщо від застуди, то ви вже випили достатньо,— сказав містер Лап’єр.— А якщо просто хочете випити, я вам принесу витриманого ямайського рому. Його краще пити нерозбавленим. Йому п’ятдесят років. Вода перебиває увесь смак і аромат.

— Я просто хочу випити.

— Я вип’ю з вами. Я не відкупорював цей глек місяцями. Не дуже-то його замовляють. У цьому місті п’ють віскі.

Адам протер свої черевики і кинув ганчірку на підлогу. Ковтнув темного рому і закашлявся. Міцний напій окутав його голову своїм солодким ароматом і сильно вдарив у ніс. Здалося, що кімната хитнулася вбік, а потім вирівнялася.

— Добрий, правда? — спитав містер Лап’єр.— Але він вас із ніг може збити. Я б не пив більше однієї порції — хіба що ви хочете, щоб вас збило з ніг. Деякі хочуть.

Адам обіперся ліктями об стіл. Він відчув, що на нього находить балакучість, і це його злякало. Голос його звучав, як чужий, а слова здивували його самого.

— Я тут нечасто буваю,— сказав він.— Вам відомий заклад, що називається «У Кейт»?

— Ісусе! Цей ром навіть кращий, ніж я думав,— зауважив містер Лап’єр і провадив суворо: — Ви живете на ранчо?

— Так. У мене угіддя під Кінг-Сіті. Моє прізвище Траск.

— Радий познайомитися. Одружені?

— Ні. Зараз ні.

— Удівець?

— Так.

— Ідіть до Дженні. Забудьте про Кейт. Те місце не для вас. Заклад Дженні тут по сусідству. Ідіть туди — й отримаєте все, що треба.

— Просто по сусідству?

— Авжеж, пройдіть півтора кварталу на схід і зверніть праворуч. Кожний вам скаже, де Колія.

Язик Адама став неповороткий.

— А що не так з Кейт?

— Ідіть до Дженні.