І все-таки вона була гарненька й охайна. Сильно постарішали тільки руки: долоні й пучки пальців були блискучі й тугі, а верхня частина зсохлася і вкрилася коричневими плямами. Вона була убрана в строгу чорну сукню на довгий рукав, єдиним контрастом якої виступали білі мереживні манжети і комірець.

Вплив років був малопомітний. Той, хто повсякчас перебував поруч, напевне, і не помітив би ніяких змін. Щоки Кейт були гладенькі, погляд гострий і непроникний, ніс витончений, губи тонкі та тверді. Шраму на лобі майже не видно. Він ховався під пудрою такого ж відтінку, як і шкіра Кейт.

Кейт роздивлялася пачку світлин у себе на бюро, всі вони були однакові за розміром, усі зняті однією і тією самою камерою з фотоспалахом. І хоча люди на світлинах були різні, у їхніх позах простежувалася одноманітна подібність. Обличчя жінок ніколи не потрапляли у камеру.

Кейт розклала світлини на чотири купки і вклала кожну в товстий коричневий конверт. Коли у її двері постукали, вона пхнула конверти у шухлядку свого бюро.

— Заходьте. А, Єво, заходь. Він тут?

Дівчина, перш ніж відповісти, підійшла до бюро. У яскравішому світлі її обличчя виказало напруження, й очі блищали.

— Це новенький, чужак. Каже, що хоче бачити вас.

— Це неможливо, Єво. Ти ж знаєш, хто має прийти.

— Я йому сказала, що він не може побачити вас. А він каже, що, здається, вас знає.

— І хто ж він такий, Єво?

— Такий високий, довготелесий чоловік, трохи напідпитку. Каже, що його звуть Адам Траск.

Хоча Кейт не ворухнулася і не зронила й звуку, Єва зрозуміла, що щось влучило в ціль. Пальці правої руки Кейт стиснулися в кулак, а ліва рука поповзла, як худий кіт, до краю бюро. Кейт сиділа так тихо, ніби затамувала подих. Єва перелякалася. Думка її сягнула до шухлядки свого туалетного столика, де лежав шприц.

Нарешті Кейт заговорила.

— Сядь у те велике крісло, Єво. Просто посидь хвилину.— Дівчина не ворухнулася, і тоді Кейт шмагнула її одним словом.— Сідай!

Зіщулившись від страху, Єва пішла до крісла.

— Не ламай нігті,— звеліла Кейт.

Єва розчепила руки й ухопилася за бильця крісла.

Кейт прямо дивилася на зелений ковпак своєї настільної лампи. Потім зробила такий різкий рух, що Єва підскочила, і губи в неї затремтіли. Кейт відсунула шухляду і витягла невеличкий паперовий пакетик.

— Тримай! Іди до себе в кімнату і дай собі ради. Не використовуй усе зразу... ні, я тобі не довіряю.

І Кейт легенько постукала пальцем по пакетику, розірвала його навпіл; трохи білого порошку висипалося на стіл, коли вона згорнула одну половинку і передала Єві.— А тепер мерщій! Коли повернешся вниз, накажи від мене Ральфу, щоб він був поблизу у вестибюлі — достатньо близько, щоб почути дзвінок, але не голоси. Простеж, щоб він не підкрався до дверей. Якщо він почує дзвінок... ні, скажи йому... ні, нехай робить по-своєму. А потім приведи до мене містера Адама Траска.