— Іди сідай тут,— покликала вона.— Тут затишніше.

Коли Адам підходив до великого крісла, вона побачила, що він дивиться на її випнутий живіт. Вона подала йому келишок, сіла і склала руки на талії.

Він тримав свій келих, а вона сказала:

— Пий. Ром пречудовий.

Адам усміхнувся їй, і такої усмішки вона у нього ніколи не бачила.

— Коли Єва повідомила, що ти тут, я спершу хотіла тебе просто викинути на вулицю,— сказала Кейт.

— Я б повернувся,— відізвався він.— Мені необхідно було тебе побачити,— не те щоб я не повірив Семюелю, а просто щоб довести це собі самому.

— Пий свій ром,— повторила вона.

Він подивився на її келих.

— Чи не думаєш ти, що я хочу тебе отруїти? — мовила вона — і розізлилася на себе, що це сказала.

Адам, усміхаючись, дивився на її келих. На обличчі Кейт виступила злість. Кейт підняла свій келих і пригубила напій.

— Алкоголь погано на мене впливає. Я його ніколи не п’ю. Він для мене як отрута,— вона міцно стулила рот і закусила гострими зубами нижню губу.

Адам і далі до неї усміхався.

Кейт уже несила було стримувати свою лють. Вона перехилила келих собі в горло і закашлялася, очі в неї налилися сльозами, і вона їх витерла долонею.

— Не дуже-то ти мені довіряєш,— промовила вона.

— Ні, не дуже,— Адам підняв келих, випив свій ром, потім підвівся і наповнив обидва келихи.

— Я не питиму більше,— запанікувала Кейт.

— І не треба,— погодився Адам.— Я доп’ю свій і піду.

Різкий ром обпікав їй горло, і Кейт відчула, як десь усередині заворушилося те, чого вона страшилася.

— Не боюся я ні тебе, ні когось іншого,— заявила вона і випила другий келих.