— Мабуть, що так. Так, дійсно, без моєї допомоги вона не могла б їх вимагати.

Лі узяв свою люльку, вичистив тютюн мідною булавкою і знову набив чашечку. Коли він робив свої чотири затяжки, то уважно спостерігав за Адамом, широко розплющивши очі.

— Це надзвичайно делікатна моральна проблема,— сказав він.— З вашого дозволу, я передам її на розгляд своїм високоповажним родичам — звісно, не називаючи жодних імен. Вони все розв’яжуть миттєво, граючись. Переконаний, що вони запропонують дуже цікаві рішення,— Лі поклав люльку на стіл.— Але ви не маєте вибору, еге ж?

— Що ти маєш на увазі? — вигукнув Адам.— А в тебе вибір є?

— А самі ви знаєте набагато менше, ніж я?

— Я не знаю, що робити,— зізнався Адам.— Мені треба дуже добре все обдумати.

— Я просто марную з вами час! — розсердився Лі.— Ви брешете тільки мені чи й собі також?

— Не смій так зі мною розмовляти! — крикнув Адам.

— Чому ж ні? Я завжди не терпів обману. Ваш шлях прокладено. Те, що ви зробите, написано — написано в кожному вашому подиху. І я розмовлятиму так, як собі схочу. У мене свої примхи. Я відчуваю у себе під шкірою пісок. Я мрію про химерний запах старих книжок і солодкі пахощі цікавих роздумів. Коли перед вами два зразки моралі, ви оберете той, якого вас учили. Те, що ви називаєте роздумами, нічого не змінить. Той факт, що ваша дружина — повія у Салінасі, нічогісінько не змінить.

Адам схопився з місця. Обличчя його перекосилося від гніву.

— Ти так знахабнів, тому що вирішив від мене піти,— закричав він.— Кажу ж тобі, що я ще не вирішив, як вчинити з тими грошима.

Лі глибоко зітхнув. Він обіперся долонями об коліна і виструнчив своє невеличке тіло. Потім утомлено пішов до вхідних дверей і прочинив їх. Озирнувся й усміхнувся до Адама.

— Повне лайно,— добродушно сказав він, вийшов і зачинив по собі двері.

3

Кел безшумно прокрався темним вестибюлем і прослизнув до їхньої з братом спальні. Він бачив контури братової голови на подушці двоспального ліжка, але не знав, чи Арон спить. Він тихенько ліг на своєму боці ліжка, обережно повернувся, заклав руки за голову і вдивлявся у міріади крихітних кольорових цяточок, з яких складається темрява. Полотняний дашок над вікном напинався від вітру, а коли нічний вітер ущух, стара тканина повисла нерухомо.

Кела накрила сіра ватяна меланхолія. Він від душі шкодував, що Арон пішов від нього з каретного сараю. Він від душі шкодував, що прищулився за дверима вестибюлю і підслуховував. Він ворушив у пітьми губами, мовчки промовляв слова в голові, але не чув їх.

— Дорогий Господи,— говорив він,— зроби мене таким, як Арон. Не роби мене підлим. Я не хочу бути підлим. Якщо ти влаштуєш так, щоб люди мене любили, я віддам тобі все на світі, а якщо я чогось не матиму, то зроблю все, щоб те дістати. Я не хочу бути підлим. Я не хочу бути самотнім. Заради Христа, амінь.