— Не давав він мені жодних порад.

Адама самого дивувала повня відсутність у нього емоцій. Він навіть не відчував по-справжньому, що взагалі тут перебуває. Коли він поглянув на Кейт, його вразив вираз її обличчя, якого він досі ніколи не бачив. Кейт боялася — і боялася його. Але чому?

Вона оволоділа своїм лицем і зігнала з нього страх.

— Отже, ти це робиш, тому що ти такий чесний? Таких солодких цяць у житті не буває.

— Я про це не думав,— сказав їй Адам.— Це твої гроші, а я не крадій. Мені однаково, що ти про це думаєш.

Кейт відсунула козирок на маківку:

— Тобі хочеться, щоб я вважала, що ти просто кидаєш ці гроші мені в руки. Але я дізнаюся, щó ти затіваєш. Не думай, що я не подбаю про себе. Ти гадав, що я клюну на таку дурнувату наживку?

— Де ти отримуєш свою пошту? — спитав Адам тим самим терплячим тоном.

— А тобі навіщо?

— Я напишу адвокатам, як вони можуть з тобою зв’язатися.

— Не смій і думати! — вигукнула вона. Потім поклала лист у бухгалтерську книгу і згорнула її.— Цей лист залишиться у мене. Я звернуся по юридичну пораду. Так і знай. А тепер можеш відкинути свою невинність.

— Роби, як знаєш. Я хочу, щоб ти отримала своє. Карл заповів тобі гроші. Вони не мої.

— Я розгадаю твою хитрість. Розгадаю.

— Мабуть, ти не здатна зрозуміти,— промовив Адам.— Мені байдуже. Існує багато такого, чого не розумію я. Не розумію, як ти могла стріляти в мене, як могла покинути своїх синів. Не розумію, як ти, чи будь-хто, може жити отак,— і він обвів рукою кімнату.

— А хто тебе просить розуміти?

Адам підвівся і взяв зі столу капелюх.

— Що ж, от і все. Прощавай.

І він рушив до виходу.

Вона гукнула йому вслід:

— А ти перемінився, містере Мишеня. Завів собі нарешті жінку?