— Авжеж,— підтвердив Кел. А подумки вигукнув: «Не давай мені бути підлим».

Розділ 31

1

Адам зажурено тинявся цілий ранок по дому, а опівдні пішов шукати Лі, який розкидував лопатою чорну компостну землю у своєму городі й висіював овочі — моркву, буряк, ріпу, горох, спаржеву квасолю, брукву і кормову капусту. Рядки були рівні завдяки туго натягненій мотузці, а на кінці грядки стирчали кілки, на яких Лі почепив пакетики від насіння, щоб знати, де що росте. В кінці саду в парниках уже чекала висадки в ґрунт, одразу як мине загроза заморозків, розсада помідорів, солодкого перцю і капусти.

— Я повівся по-дурному, здається,— сказав Адам.

Лі обіперся об лопату і спокійно на нього подивився.

— Коли ви їдете? — спитав він.

— Сподіваюся, що встигну на два сорок. Тоді я зміг би повернутися восьмигодинним.

— Усе, власне, можна було б написати і в листі,— зауважив Лі.

— Я про це думав. А ти б написав листа?

— Ні. Ви маєте рацію. Тепер по-дурному повівся я. Ніяких листів.

— Мені потрібно їхати. Я обдумував різні варіанти і повсякчас повертався саме до цього.

— Можна себе дурити по-всякому, тільки не отак. Що ж, бажаю успіху. Цікаво буде дізнатися, що вона скаже і зробить.

— Я візьму коляску,— сказав Адам.— Залишу її у платній стайні в Кінг-Сіті. Не наважусь я кермувати «фордом» сам-один.

Була чверть на п’яту, коли Адам піднявся розхлябаними сходами і постукав у обшарпані двері закладу Кейт. Відчинив новий викидайло, фін з квадратним обличчям, одягнений у штани й сорочку, без піджака; червоні шовкові нарукавні пов’язки підтримували довгі широкі рукава його сорочки. Він залишив Адама на ґанку, але миттю повернувся і провів його до їдальні.

То була велика, позбавлена прикрас кімната, стіни і дерев’яні панелі якої були пофарбовані білим. Посередині стояв довгий прямокутний стіл, і на білій цераті розставлені були прибори — тарілки і чашки з блюдцями, причому чашки на блюдцях стояли догори дном.

Кейт сиділа в голові стола, перед нею лежала розгорнута бухгалтерська книга. Сукня на ній була строга. Очі прикривав зелений козирок, вона нервово крутила в пальцях жовтий олівець. Коли Адам став біля одвірка, вона холодно на нього поглянула.

— Чого ще тобі треба? — спитала вона.

Фін став у Адама за спиною.