Том був майже певний, що Дессі вибіжить з дому йому назустріч. Він приготувався зробити веселе обличчя і пожартувати. Але Дессі не вибігла. Мабуть, прилягла, подумав він. Він понапував коней, відвів їх до стайні й насипав сіна у ясла.

Дессі лежала на дивані у вітальні, коли він зайшов туди.

— Задрімала? — спитав він, а потім побачив, якого кольору в неї обличчя.— Дессі! — крикнув він,— що з тобою?

Дессі силувалася опанувати біль.

— Просто заболів живіт,— сказала вона.— Сильно прихопило.

— Ох,— видихнув Том,— ти мене налякала. З болем у животі я впораюсь.

Він пішов на кухню, повернувся зі склянкою перлистої рідини і дав її сестрі.

— Що це, Томе?

— Добрі старі солі. Можуть викликати кольки, але неодмінно допоможуть.

Вона покірно випила і скривилася:

— Пам’ятаю цей смак. Мамині ліки у сезон зелених яблук.

— А тепер лежи тихо,— наказав Том.— Я зрихтую якусь вечерю.

Дессі чула, як він порається у кухні. Біль розривав її тіло. А окрім болю, був страх. Вона відчувала, як оті ліки вогнем печуть її шлунок. За кілька хвилин вона дотяглася до їхнього саморобного туалету зі зливом і спробувала виблювати ті солі. З лоба її стікав піт і сліпив очі. Коли вона схотіла розпрямитися, м’язи живота звело, і розпрямитися не вдалося.

Пізніше Том приніс яєчню. Дессі ледь-ледь похитала головою.

— Не можу,— сказала вона, всміхаючись.— Гадаю, мені краще лягти в ліжко.

— Солі скоро подіють,— завірив її Том.— І все буде добре.— Він провів її до ліжка і допоміг влягтися.— Що таке ти могла з’їсти, щоб тебе отак прихопило?

Дессі лежала у себе в спальні, силою волі переборюючи біль. О десятій вечора її воля почала програвати битву. Вона гукнула Тома. Він прочинив двері. В руках він тримав журнал «Світовий альманах».

— Томе,— промовила Дессі,— вибач, будь ласка. Але я дуже хвора, я страшенно хвора.

Він присів на краєчок ліжка у напівтемряві.

— Сильні кольки? — спитав він.