І ця відповідь, очевидно, переслідувала й гнітила Креза, коли щастя від нього відвернулося, і він втратив свої багатства і своє царство. І коли його спалювали на вогнищі, він, імовірно, шкодував, що питав і дістав відповідь.

А в наш час, коли людина вмирає,— якщо вона має багатство, і вплив, і владу, і всі інші ознаки, що викликають заздрість, а живі оцінюють власність померлого, його значущість, його труди і пам’ятники,— питання залишається: «Добром було його життя чи злом?» — а це просто інший варіант Крезового питання. Заздрість відступає, і залишається тільки такий еталон: «Любили його чи ненавиділи? Відчувається його смерть як втрата чи приносить певну радість?»

Я чітко пам’ятаю смерть трьох людей. Один був найбагатшим чоловіком століття, який пазурами продряпав собі шлях до багатства крізь людські душі й тіла, багато років намагався викупити ту любов, яку втратив, і в такий спосіб зробив величезну послугу світу і, можливо, в рази більше компенсував те зло, яке скоїв під час свого сходження. Я був на пароплаві, коли він помер. Цю новину розмістили на дошці оголошень, і майже всі сприйняли її з задоволенням. Знайшлись і такі, що сказали: «Слава Богу, цей сучий син помер».

Був ще один чоловік, спритний як сатана, якому бракувало почуття людської гідності і який, знаючи до тонкощів усі людські слабкості й вади, використовував це своєрідне знання, щоб ламати людей, підкуповувати людей, залякувати і зваблювати людей, аж поки не піднявся на щабель величезної влади. Він приховував свої мотиви під машкарою чесноти, і я часто думав, чи усвідомлює він, що жоден дар не здатний купити втрачену любов людини, у якої ти відібрав самоповагу. Підкуплена людина може тільки ненавидіти свого хабародавця. Коли цей чоловік помер, країна розсипалася у похвалах, але подумки всі раділи, що його не стало.

Був і третій, який, можливо, наробив багато помилок у виконанні, але дієво присвятив своє життя тому, щоб люди стали сміливими й гідними в часи, коли їх обсіли злидні та страхи, коли всі ворожі сили на світі вирвалися назовні, щоб скористатися цими страхами. Цього чоловіка декотрі ненавиділи. Коли він помер, люди ридали на вулицях, їх бентежило питання: «Як нам тепер жити? Що з нами буде без нього?»

У своїй непевності я певен, що під поверхневими шарами нестійкості та кволості люди прагнуть бути добрими і бажають, щоб їх любили. Справді, всі їхні пороки — це лише спроба знайти найкоротший шлях до любові. Коли приходить смертний час, чого варті всі таланти, вплив і геній людини, якщо її ніхто не любить, виходить, усе її життя — поразка, і людина вмирає у холодному жаху. Мені здається, якщо ми маємо обирати між двома шляхами думок і вчинків, нам слід подумати про свою власну смерть і намагатися жити так, щоб смерть наша не стала для світу радістю.