Він не знав, чи достатньо переконливо вийшло, але сили перечитувати не було. Він приписав: «P. S. Я помітив, що Поллі зовсім не перевиховався. Цей папуга примушує мене червоніти».

На іншому аркуші Том написав: «Дорогий Вілю, що б не думав ти сам, будь ласка, допоможи мені зараз. Задля нашої матері — будь ласка. Мене вбив кінь — скинув і вдарив копитом по голові. Будь ласка! Твій брат Том».

Він наклеїв на конверти марки, поклав їх у кишеню і спитав у Семюеля:

— Тепер усе гаразд?

У спальні він розпечатав нову коробку набоїв і вставив один з них у свій добре змащений «сміт-і-вессон» 38-го калібру.

Кінь, що сонно стояв біля загорожі, підійшов на свист і дрімав, поки Том його сідлав.

Була третя година ночі, коли Том вкинув свої листи у поштову скриньку в Кінг-Сіті, сів на коня і вирушив на південь, до безплідних пагорбів старого угіддя Гамільтонів.

Том був справжній джентльмен.

Частина четверта

Розділ 34

Дитина може спитати: «Про що історія світу?» А дорослі можуть замислитися: «Куди рухається світ? Який буде в нього кінець і що тут відбувається, поки ми в ньому живемо?»

Я гадаю, що на світі існує одна і тільки одна історія, яка лякає і надихає нас, тож ми живемо у серійних пригодницьких детективах з Перл Вайт36, серед нескінченних думок і подиву. Люди потрапляють — через своє життя, свої думки, свою неситість і честолюбство, свою жадібність і жорстокість, а також і через свою доброту й великодушність — у лабети добра і зла. Гадаю, це єдина історія, яку ми маємо, і це відбувається на всіх рівнях почуттів і розуму. Чеснота і порок лежали в основі нашої первинної свідомості, вони ж становитимуть і кістяк нашої останньої — попри всі зміни, які ми нав’язуємо і полям, і річкам, і горам, і господарству, і манерам. Іншої історії не існує. Людина, струсивши порох і тріски свого життя, постане перед єдиним важким, ясним питанням: «Що таке добро і що таке зло? Чи були твої вчинки добрі — чи злі?»

Геродот37 в «Історії перських війн» розповідає, як Крез, найбагатший і найблагополучніший з усіх царів свого часу, поставив Солону Афінському головне питання. Він не питав би, якби відповідь його не хвилювала. «Кому,— спитав він,— пощастило найбільше на світі?» Напевне, його мучили сумніви і жага розради. Солон розповів йому про трьох людей, яким пощастило в давні часи. Але Крез навряд чи слухав, його цікавив лише він сам. І коли Солон не назвав його, Крез змушений був сказати: «Отже, ти не вважаєш, що пощастило мені?»

Солон відповів без вагання: «Звідки я знаю? Ти ж ще не вмер».