Біля клуні він зійшов з коня, напоїв його, потримав трохи біля дверей, надягнув на нього недоуздок і засипав плющеного ячменю у коробку біля ясел. Потім зняв сідло і вивернув попону, щоб просохла. Коли гнідий доїв ячмінь, Том вивів його надвір і відпустив пастися, де йому буде завгодно.

Томові здавалося, що все у домі — меблі, стільці, пічка — відсахнулися від нього з огидою. Табурет уникав його, коли він зайшов до вітальні. Сірники розмокли, і він з почуттям провини пішов на кухню по інші. Лампа у вітальні була ясна й самотня. Вогник від першого Томового сірника швидко охопив гніт і виструнчився на цілий дюйм жовтим полум’ям.

Том сидів увесь вечір і роздивлявся. Очі його уникали дивана, набитого кінським волосом. Тихе шарудіння мишей на кухні змусило його обернути голову, і він побачив свою тінь у капелюсі. Він зняв капелюх і поклав його біля себе на стіл.

Сидячи під лампою, він перебирав ліниві, заспокійливі думки, але знав, що дуже скоро його викличуть, і йому доведеться постати перед судом, у якому за суддю — він сам, а за присяжних — його власні злочини.

І його викликали — ім’я пронизливо пролунало у нього у вухах. Подумки він побачив скаржників: Марнославство, яке звинувачувало його у нечепурності, нечистоті й неуцтві; Жага, що нагадала йому про гроші, витрачені на повій; Нечесність, що підбурювала його удавати талант і розум, яких він не мав; Ледарство і Ненажерливість руку в руці. Тома вони всі влаштовували, тому що затуляли собою оте Велике Сіре на чорному сидінні — його сірий і жахливий злочин. Він видобував з пам’яті незначні злочини, видавав маленькі грішки за чесноти, щоб урятуватися. Серед них була Заздрість до грошей Віля, Зречення материнського Бога, Покража часу й надії, хвороблива Відмова від кохання.

Семюель заговорив тихо. Але його голос заповнив усю кімнату:

— Будь добрим, будь чистим, будь величним, Томе Гамільтон.

Том не звернув уваги на батька. Він промовив:

— Я вітаю своїх друзів,— і вказав на Нечемність, Потворність, Несиновню Поведінку і Занехаяні Нігті. Потім він знову розпочав з Марнославства. Сіре проштовхнулося наперед. Пізно вже тепер було прикриватися дитячими грішками. Це Сіре було Вбивство.

Рука Тома відчула холод склянки, він побачив перлисту рідину з кришталиками, що в ній розчинялися, крутилися, пускали прозорі бульбашки, і повторив уголос на всю порожню кімнату:

— Вони зараз подіють. Дочекайся ранку. І тоді все буде добре.

Саме так воно і прозвучало, достеменно так, і стіни, і стільці, і лампа — всі вони це чули і можуть це довести. У цілому світі немає місця, де міг би жити Том Гамільтон. Не те що він не намагався. Він перетасував усі можливості, як карти. Лондон? Ні! Єгипет — піраміди у Єгипті та Сфінкс. Ні! Париж? Ні! Ану зачекай — там вони впораються з твоїми гріхами значно краще. Ні! Гаразд, відійди, і, можливо, ми до тебе повернемося. Віфлеєм? Боже милостивий, ні! Чужаку там було б самотньо.