Йому дісталася велика спальня просто біля вхідних дверей. Лі запустив руку в свої заощадження. Він ніколи не витрачав і цента без гострої необхідності, оскільки всі гроші мали піти на книгарню. Але тепер він купив собі невелике тверде ліжко і письмовий стіл. Він замовив книжкові полиці й розпакував свої книжки, не поскупився на м’який килим і розвішав по стінах гравюри. Він поставив глибоке й зручне моррісовське крісло біля найкращого торшера, який тільки міг знайти. А ще він придбав собі друкарську машинку і заходився вчитися друкувати.

Відкинувши свої власні спартанські звички, Лі переробив і домівку Трасків, і Адам зовсім не протестував. На кухню прибула нова газова плита, в дім провели електрику і встановили телефон. Лі безжально витрачав гроші Адама — на нові меблі, нові килими, газову колонку і великий ящик з льодом для продуктів. Невдовзі в Салінасі не було краще оснащеного будинку. Лі боронився перед Адамом, кажучи:

— Ви маєте купу грошей. Шкода не отримувати від них задоволення.

— Я не скаржуся,— виправдовувався Адам.— Тільки я також хотів би щось купити. Що б мені купити?

— Чому б не зайти до музичної крамниці Логана і не послухати нові фонографи?

— Так і зроблю,— погодився Адам. І придбав грамофон «Віктор», високий, як готичний собор, інструмент, і часто навідувався до Логана подивитися, які прибули платівки.

Нове століття дорослішало і витягало Адама з його шкаралупи. Він підписався на журнали «Атлантик Манслі» і «Нешнел Джеогрефік». Вступив у масонську ложу і серйозно подумував про лосів44. Новий холодильний ящик його просто причарував. Він купив собі книжку про рефрижерацію і почав її вивчати.

Справа полягала в тому, що Адамові потрібна була діяльність. Він пробудився від своєї сплячки з бажанням чимось зайнятися.

— Думаю, мені слід розпочати якийсь бізнес,— сповістив він Лі.

— Навіщо це тобі? Маєш досить грошей, щоб добре жити.

— Але мені хочеться щось робити.

— Це інша річ,— сказав Лі.— А ти знаєш, чим хочеш зайнятися? Сумніваюся, що з тебе вийде добрий бізнесмен.

— Чому б і ні?

— Просто я так думаю.

— Слухай, Лі, я хочу, щоб ти прочитав одну статтю. Там пишуть, що десь у Сибіру викопали мастодонта. Пролежав під льодом кілька тисяч років. А м’ясо зовсім не зіпсувалося.

— Ти на цьому схиблений,— усміхнувся Лі.— Що там у тебе в тих мисочках, якими ти заставив холодильний ящик?

— Чого там тільки немає.

— І оце твій бізнес? Від деяких мисок страшенний сморід.

— А непогана ідея,— сказав Адам.— Мене вона страшенно приваблює. Повсякчас думаю про те, що можна зберігати продукти при достатньо низькій температурі.