— Щось я розхвилювався,— сказав Віль і спробував посміятися з себе.— Крапля віскі мені не завадить.— Обличчя у нього палало, слова застрягали у горлі.— Я стаю надто гладким.

Проте він випив два келишки і заспокоївся. Зручно всівшись, він продовжував інструктувати Адама.

— Деякі речі ніколи не втрачають цінності. Якщо ви хочете у щось вкласти гроші, подивіться на те, що відбувається на світі. Ота війна в Європі затягнеться надовго. А коли йде війна, завжди є голодні люди. Не кажу, що так і буде, але я не здивуюся, якщо ми вліземо в цю війну. Не довіряю я цьому Вільсону45 — у нього все лише теорія і гучні слова. А якщо ми вліземо у війну, то цілі статки можна буде заробити на продуктах тривалого зберігання. Візьміть рис, кукурудзу, пшеницю, боби — їх заморожувати не треба. Вони не псуються, а люди з ними виживають. Я б вам порадив засіяти всі ваші низинні землі бобовими і зробити хороші запаси, тоді б вашим хлопцям можна було не хвилюватися за майбутнє. Зараз боби йдуть по три центи. Якщо ми вступаємо у війну, не здивуюся, якщо ціна підскочить до десяти центів. Ви зберігаєте боби у сухому місці й виходите з ними на ринок. Якщо хочете мати прибутки, саджайте боби.

Віль пішов від них у чудовому гуморі. Сором, який він відчував, звіяло вітром, і він знав, що дав дуже розумну пораду.

Коли Віль пішов, Лі приніс третину лимонного пирога і розрізав його навпіл.

— Він стає надто гладким,— пояснив він.— То що з цією льодовою фабрикою?

— Мабуть, я її куплю.

— Та й боби посадити не завадило б,— зауважив Лі.

2

Наприкінці року Адам зробив свою велику спробу, і це була неабияка сенсація у той рік сенсацій, як місцевих, так і міжнародних. Коли він усе підготував, бізнесмени заговорили про нього як про передбачливого, далекоглядного і прогресивного комерсанта. Відправка шести вагонів салату, запакованого у лід, набула громадського значення. На церемонію відправлення прибули представники Торгової палати. Вагони прикрашали великі плакати з написами «Салат із Салінас-Веллі». Але ніхто не поспішав вкладати в цей проект свої гроші.

Адам відкрив у собі запаси енергії, про яку ніколи не підозрював. Роботи було багато: зібрати, відсортувати, запакувати, обкласти льодом і завантажити салат. Для такої роботи не існувало обладнання. Все доводилося вигадувати на ходу, найняти чимало робітників і вчити їх працювати. Усі давали поради, але не допомагав ніхто. Підрахували, що Адам витратив на цю ідею цілий капітал, але скільки конкретно — не знав ніхто. Не знав і сам Адам. Знав тільки Лі.

Ідея видавалася привабливою. Салат передавався комісіонерам у Нью-Йорку за хорошу ціну. Коли потяг відійшов, усі розійшлися по домівках і почали чекати. Якби справа закінчилася успішно, багато хто був би радий запустити руку в свої заощадження і вкласти в неї гроші. Навіть Віль Гамільтон засумнівався, що дав правильну пораду.