Віль умостився на стільці, витяг товсту чорну сигару і закурив. Він чекав, щоб гру розпочинав Адам.

— Нарешті вже непогана погода,— сказав Адам.— Як поживає ваша матінка?

— Чудово. День у день молодшає. Ваші хлопці, мабуть, ростуть.

— О так. Кел грає у шкільному театрі. З нього неабиякий актор. Арон дуже добре вчиться. Кел хоче зайнятися фермерством.

— В цьому немає нічого поганого, якщо взятися з розумом. Країні потрібні передові фермери.

Віль занепокоєно чекав. Його хвилювало, чи не перебільшені чутки про Адамові гроші. Може, Адам готує ґрунт, аби позичити гроші в нього? Віль швидко порахував, скільки він позичив би під ранчо Трасків і скільки міг би взяти в борг за ранчо. Цифри були не однакові, так само як і відсоткові ставки. Проте Адам усе ніяк не заговорював про свою пропозицію. Вілю ставало не по собі.

— Часу в мене обмаль,— сказав він.— Домовився з тим чолов’ягою зустрітися пізніше увечері.

— Випийте ще кави,— припросив Адам.

— Ні, дякую. Бо не засну. Маєте якусь справу до мене?

— Я повсякчас думаю про вашого батька і зрозумів, що хочу поговорити з кимсь із Гамільтонів.

Вілю трохи полегшало.

— Тато був великий говорун.

— Люди з ним якось сприймали себе кращими, ніж були насправді,— зауважив Адам.

Лі звів очі від штопального яйця.

— Мабуть, найкращий на світі співрозмовник — це той, хто заохочує інших до розмови,— сказав він.

— Знаєте,— відізвався Віль,— мені так дивно чути, як ви говорите літературною мовою. Я би присягнувся, що ви раніше говорили ламаною.

— Так і було,— погодився Лі.— Гадаю, мною керувало марнославство.— Він усміхнувся Адаму і знову звернувся до Віля.— Ви чули, що десь у Сибіру викопали з вічної мерзлоти мастодонта? Він пролежав там сто тисяч років, а м’ясо в нього і досі свіже.

— Мастодонта?

— Так, це такий слон, який уже давно вимер на Землі.

— І м’ясо було свіже?