— Мій батько каже, що вона померла. Він не брехун.

— Можливо, він просто думає, що вона померла.

— Я переконаний, що він точно знає.

Але в голосі його почулася непевність.

— Хіба не добре було б її знайти? — говорила Абра.— Може, вона втратила пам’ять абощо. Я про таке читала. А ми могли б її знайти і допомогли б усе згадати.

Романтична історія захопила її, як хвиля, і понесла у море.

— Я спитаю в тата,— сказав Арон.

— Ароне,— суворо застерегла Абра.— Те, що я сказала,— таємниця.

— Хто це каже?

— Це кажу я. А тепер повторюй за мною: «Я вип’ю подвійну отруту і переріжу собі горло, якщо видам цей секрет».

Він трохи повагався, а потім повторив:

— Я вип’ю подвійну отруту і переріжу собі горло, якщо видам цей секрет.

— А тепер плюнь собі на долоню — ось так, правильно. Дай мені руку — бачиш? — розітремо слину як слід. Тепер витри руку об волосся.

Вони виконали увесь ритуал, а потім Абра урочисто проголосила:

— Спробуй тільки розказати це комусь зараз. Я знала одну дівчинку, яка видала секрет після такої клятви, так вона згоріла під час пожежі в клуні.

Сонце сховалося за будинком Толлота, а з ним і золотаве сяйво. Над вершиною Маунт-Торо загорілася вечірня зірка.

— Вони з мене шкуру здеруть,— сказала Абра.— Ходімо. Мерщій! Батько мене вже, мабуть, з хортами розшукує. Він мене відлупцює.

Арон подивився на неї недовірливо.

— Відлупцює? Вони не мають права тебе бити!

— Це ти так думаєш.