— Подумати тільки! — сказав Лі.— Проте це не та інформація, від якої хлопець наспівує, коли робить уроки, і підкидає шапку, йдучи дорогою. А Арон знає?

— Цього я й боюся,— відповів Адам.— Не хотів би я, щоб і він дізнався.

— Коли б не стало запізно.

— А що як я поговорю з Ароном? Прозондую ґрунт.

Лі трохи подумав.

— З тобою також щось сталося.

— Ти так гадаєш? Схоже на те,— погодився Адам.

Наспівування, підкидання шапки, швидке приготування уроків становили дуже малу частку діяльності Кела. У своїй новій радості він призначив себе охоронцем батькового задоволення. Він не збрехав, коли говорив, що не відчуває ненависті до матері. Утім, це не змінило того факту, що саме вона була знаряддям страждання й ганьби Адама. Кел міркував, що коли вона зробила таке один раз, може зробити і вдруге. Він вирішив дізнатися про неї все, що можна. Відомий ворог менш небезпечний, менш здатний заскочити зненацька.

Ночами його притягувало до будинку за коліями. Подеколи він лежав удень у засаді серед високих бур’янів на протилежному боці вулиці та спостерігав за закладом. Він бачив, як виходять дівчата, вбрані скромно, навіть суворо. Вони завжди виходили парами, і Кел проводжав їх очима до рогу вулиці Кастровіль, де вони повертали ліворуч до Головної. Він з’ясував, що коли не знати, звідки вони, то неможливо здогадатися, хто вони. Але не цих дівчат відстежував Кел. Він хотів побачити свою мати у світлі дня. Він довідався, що Кейт виходила з дому щопонеділка о пів на другу. Кел так влаштувався у школі, виконуючи блискуче додаткові завдання, що його відпускали у понеділок після полудня. На розпитування Арона він відповідав, що готує один сюрприз, і це зобов’язує його мовчати. Арон, власне, не надто й цікавився. У своєму самозаглибленні він скоро про все те просто забув.

Кел, потому як декілька разів прослідкував за Кейт, вивчив її маршрут. Вона завжди відвідувала ті самі місця: спершу Монтерейський окружний банк, де її заводили до відгородженого блискучими ґратами сховища. Там вона перебувала п’ятнадцять чи двадцять хвилин. Потім ішла тихим кроком Головною вулицею, роздивляючись вітрини. Заходила до крамниці «Портер і Ірвін», дивилася на сукні, іноді робила покупку — прогумовану тасьму, англійські булавки, вуаль, пару рукавичок. О чверть по другій вона заходила до салону краси Мінні Франкен, залишалася там годину і виходила з закрученим у тугі кучерики волоссям, прикритим шовковим шарфом, який вона зав’язувала під підборіддям.

О пів на четверту вона піднімалася сходами до Фермерського комерційного центру і йшла на прийом до лікаря Розена. Вийшовши з приймальні лікаря, вона на хвилину зазирала до кондитерської Белла і купувала велику коробку шоколадних цукерок асорті. Вона ніколи не змінювала маршруту. З кондитерської вона одразу поверталася на вулицю Кастровіль, а звідти до свого будинку.