Кел підскочив:

— Я приготую каву.

— Слухай,— сказав Адам,— ти ж маєш бути в школі.

— Мені не хочеться.

— Треба піти. Арон пішов.

— Я такий щасливий,— зізнався Кел.— Я хочу побути з вами.

Адам роздивлявся свої руки.

— Звари кави,— ласкаво попросив він, і в голосі забриніла якась несміливість.

Коли Кел пішов на кухню, Адам з подивом зазирнув у себе. Його нерви і м’язи тріпотіли від якоїсь голодної схвильованості. Пальцям хотілося щось ухопити, ногам — кудись бігти. Очі спрагло намагалися сфокусуватися на кімнаті. Він бачив стільці, картини, червоні троянди на килимі, бачив речі з новою гостротою — речі, що були майже як люди, але приязні. Й у ньому народжувався загострений апетит до майбутнього — приємне тепле очікування, немов найближчі хвилини й тижні мають принести насолоду. У нього виникло якесь світанкове відчуття, яке передує чудовому, золотавому, лагідному дню. Адам зчепив руки за головою і витягнув ноги.

На кухні Кел не міг діждатися, коли закипить вода в кавнику, і водночас йому було приємно чекати. Диво, ставши знайомим, уже не диво; Кел втратив відчуття чуда від золотого зближення з батьком, але блаженство залишилося. Отрута самотності та ядуча заздрість до несамотніх покинули його, і душа його стала чистою і ніжною, і він це усвідомлював. Він шукав у собі колишню ненависть і побачив, що вона зникла. Він прагнув служити своєму батькові, піднести йому якийсь дорогоцінний подарунок, здійснити великий подвиг на честь свого батька.

Кава википіла, і Кел вимив плиту. Він сказав сам собі: «Учора я б цього не зробив».

Адам усміхнувся сину, коли той вніс паруючий кавник. Адам понюхав повітря і промовив:

— Цей запах підняв би мене з бетонної могили.

— Вона википіла,— сказав Кел.

— Так смачніше,— заспокоїв його Адам.— Цікаво, куди це подався Лі.

— Може, він у себе в кімнаті. Піти подивитися?

— Не треба. Він відізвався б.

— Сер, коли я закінчу школу, ви мені дозволите управляти нашим ранчо?

— Ти зарано плануєш. А як щодо Арона?

— Він хоче вступати до коледжу. Тільки не кажіть йому, що я вам розповів. Хай він розкаже сам, а ви здивуєтеся.