Щоки в Кела зашарілися.

— Це правда.

— Дуже погані?

— Так, сер. Хочете, щоб я розказав?

— Ні, Келе. Ти вже розказав. Твій голос і твої очі говорять, що ти борешся сам із собою. Але не треба соромитися. Соромитися просто жахливо. Арон колись соромиться?

— Йому нема чого соромитися.

Адам подався вперед.

— Ти впевнений?

— Цілком упевнений.

— Скажи мені, Келе, ти його захищаєш?

— У якому сенсі, сер?

— От якби ти дізнався про щось погане, чи жорстоке, чи огидне, ти би приховав це від нього?

— Гадаю... гадаю, що так.

— Ти вважаєш, що він занадто слабкий і не зможе перенести те, що можеш перенести ти.

— Справа не в тому, сер. Він хороший. Він ніколи нікому не шкодить. Ніколи ні про кого не говорить поганого. Він не підлий, ніколи не скаржиться, і він хоробрий. Він...

— Ти любиш свого брата, так?

— Так, сер. А от поводжуся з ним погано. Я його обдурюю. Іноді без усякої причини я завдаю йому болю.

— А потім ти страждаєш?

— Так, сер.

— А Арон колись страждає?