— Не знаю. Коли я не схотів ходити до церкви, він засмутився. А одного разу, коли Абра розізлилася і сказала, що ненавидить його, він жахливо страждав. Аж захворів. Температура піднялася. Невже не пам’ятаєте? Лі тоді викликав лікаря.

— І я міг би й далі жити з вами і нічого про це не знати! — здивувався Адам.— А чому Абра розізлилася?

— Не впевнений, що мені слід вам розповідати,— сказав Кел.

— Тоді не розповідай.

— Тут немає нічого поганого. Мабуть, можна і розказати. Бачте, сер, Адам хоче стати пастором. Містер Рольф, ну, він любить Високу церкву48 з її ритуалами, й Арон її також любить, от він і вирішив, що ніколи не одружиться і, можливо, стане самітником.

— Тобто, як ченець?

— Так, сер.

— І Абрі це не сподобалося?

— Мало сказати — не сподобалося! Вона просто оскаженіла. Іноді вона може розлютитися. Вихопила Аронову авторучку, жбурнула її на тротуар і розтоптала. Кричала, що перевела половину свого життя на Арона.

Адам розсміявся.

— А скільки ж Абрі років?

— Майже п’ятнадцять. Але вона... вона в чомусь доросліша.

— Так, це впадає у око. І що ж зробив Арон?

— Він принишк, а потім почувався дуже кепсько.

— Гадаю, ти міг би тоді її у нього відбити,— сказав Адам.

— Абра — дівчина Арона,— відповів Кел.

Адам пильно подивився Келові в очі. А потім покликав:

— Лі!

Відповіді не було. Адам покликав ще раз і сказав:

— Не чув, як він виходив. А мені захотілося свіжої кави.