— Там видно буде,— промовив Адам.— Може, ти надумаєш вступати до коледжу.

Коли Кел підійшов до виходу, його наздогнав Лі й вийшов разом з ним з дому.

— Можеш розказати, що відбувається? — спитав він у Кела.

— Просто хочу роздивитися.

— Гаразд, здається, мене ставлять на місце.

Лі розвернувся і пішов до будинку. Потім гукнув:

— Келе!

Хлопець зупинився.

— Келе, тебе щось турбує?

— Ні.

— Я маю п’ять тисяч доларів, якщо вони тобі знадобляться.

— Навіщо б вони мені знадобилися?

— Хтозна,— відповів Лі.

3

Віль Гамільтон любив свою скляну клітку в гаражі. Його інтереси сягали значно далі за автомобільне агентство, але він не облаштовував собі іншого офісу. Він любив оту діяльність за скляними стінами. А скло він встановив подвійне, щоб не долинав шум з гаража.

Віль сидів у великому поворотному кріслі червоної шкіри і здебільшого радів життю. Коли люди говорили про те, як його брат Джо заробляє в Нью-Йорку купу грошей на рекламі, Віль завжди казав, що він сам — велетенська жаба у малій калюжі.

— Я не наважився б перебиратися до великого міста,— пояснював він.— Я простий сільський хлопець.

І йому подобався сміх, який викликали ці слова. То був доказ, що друзям було добре відомо, який він багатий.

Кел прийшов до нього на розмову одного суботнього ранку. Побачивши здивований погляд Віля, він представився: