— Та непогано. Вона окупається і дає невеликий прибуток. А що?

— Я придумав дещо, і це може давати гарний зиск.

— Тільки не сьогодні,— поспішно обірвав його Адам.— У понеділок, якщо не забудеш, тільки не сьогодні. Розумієш, мені давно не було так добре. Я почуваюся, як краще сказати? — мабуть, реалізованим. Хтозна, можливо, це просто результат міцного сну і хорошої роботи шлунку. А можливо, це тому, що ми всі разом, у мирі й злагоді,— він усміхнувся до Арона.— Ми не розуміли, наскільки багато ти для нас важиш, поки ти не поїхав.

— Я сумував за домом,— зізнався Арон.— У перші дні мені здавалося, що я просто помру.

Абра прийшла дещо збуджена. Щоки в неї розпашілися, вона була щаслива.

— Ви помітили, що на вершині Маунт-Торо вже лежить сніг? — запитала вона.

— Так, я бачив,— сказав Адам.— Кажуть, це означає, що рік буде добрий. Ми могли б цим скористуватися.

— Я майже нічого не їла,— сповістила Абра.— Не хотіла перебивати апетит для вашого обіду.

Лі вибачався за обід, як старий дурень. Він звинувачував газову плиту, яка не розпалювалася так добре, як пічка на дровах. Він звинувачував нову породу індичок, яким чогось бракувало порівняно з індичками старих часів. Але він сміявся разом з усіма, коли вони сказали, що він поводиться, як стара бабуся, що напрошується на компліменти.

До сливового пудингу Адам відкоркував шампанське, і всі поставилися урочисто до цієї церемонії. За столом встановилася атмосфера вишуканості. Піднімалися тости. Пили за здоров’я кожного, й Адам виголосив невеличку промову на честь Абри, коли пили за неї.

Очі її блищали, Арон під столом тримав її за руку. Вино пригасило хвилювання Кела, і він уже не боявся за свій подарунок.

Коли Адам доїв свою порцію сливового пудингу, він сказав:

— Здається, ніколи раніше ми так чудово не святкували День подяки.

Кел витяг з кишені піджака перев’язаний червоною стрічкою пакунок і поклав його перед батьком.

— Що це? — здивувався Адам.

— Подарунок.

Адам зрадів.

— Ще не Різдво, а подарунки вже пішли. Цікаво, що там таке.

— Носовичок,— припустила Абра.

Адам зняв неоковирний бантик і розгорнув шовковий папір. Він з подивом позирав на гроші.