— Нічого,— відізвався Адам,— просто тримай її в теплому місці.— І провадив: — Старий Сем Гамільтон передбачав, що такий час прийде. Він говорив, що вже не може бути універсальних філософів. Тягар знань надто великий для одного мозку. Він бачив час, коли одна людина знатиме лише якусь одну невеличку частку, але знатиме досконально.

— Так,— підтвердив Лі, стоячи у дверях,— і він шкодував про це. Він це ненавидів.

— Справді? — здивувався Адам.

Лі увійшов до вітальні. Він тримав у правій руці ополоник, а ліву підставив під нього, щоб сік індички, яким він її поливав, не крапав на килим. Але у кімнаті він забув про це і розмахував ополоником, тож краплі жиру і соку впали на підлогу.

— Тепер, коли ти спитав, я вже не впевнений,— пояснив він.— Чи то він це ненавидів, чи то я це ненавиджу замість нього.

— Не переймайся так,— попросив Адам.— Мені здається, що варто нам почати щось обговорювати, як ти сприймаєш це за особисту образу.

— Можливо, знання надто великі, а можливо, люди здрібніли,— сказав Лі.— Можливо, поклоняючись атому, вони в душі самі стали завбільшки з атом. Можливо, фахівець — це просто боягуз, який страшиться визирнути за межі своєї маленької клітки. А подумай лишень, скільки втрачає фахівець — увесь світ за своєю загорожею.

— Ми просто говоримо, як заробляти на життя.

— Заробіток — гроші,— розхвилювався Лі.— Гроші заробити легко, якщо ти хочеш тільки грошей. Але, за рідкісними винятками, люди прагнуть не грошей. Вони прагнуть розкошів, вони прагнуть любові, вони прагнуть визнання.

— Все так. Але які ти маєш заперечення щодо університету? Ось про що ми зараз говоримо.

— Вибач,— сказав Лі.— Ти маєш рацію. Я, здається, щось розкип’ятився. Ні, якщо університет — це місце, де людина знаходить свій зв’язок з усім світом, я не маю заперечень. Це таке місце? Це таке місце, Ароне?

— Не знаю,— відповів Арон.

З кухні почулося шкварчання.

— Це капосні пироги з гусячими потрухами,— вигукнув Лі й побіг на кухню.

Адам з любов’ю дивився йому вслід.

— Яка чудова людина! Який чудовий друг!

— Сподіваюся, він проживе сто років,— сказав Арон.

Адам коротко засміявся.

— А звідки ти знаєш, що йому ще немає ста років?

— Тату, як ідуть справи на льодовій фабриці? — запитав Кел.