— Подарунок.

Далі він не міг уявити, що станеться. Він крутився і метався в ліжку, а на світанку піднявся і тихо вислизнув з дому.

На Головній вулиці він побачив, як старий Мартін мете тротуар жорсткою мітлою. Муніципальна рада розглядала можливість купівлі механічного підмітальника. Старий Мартін сподівався, що зуміє з ним упоратися, але до самої ідеї ставився скептично. Молодняк любить отримувати все найкраще. Повз нього проїхав фургон для сміття родини Бачигалупі, й Мартін провів його сповненим ненависті поглядом. Зовсім непоганий бізнес. Багатіють макаронники.

Головна вулиця була пуста, за винятком кількох собак, що обнюхували зачинені двері, та якогось сонного руху біля закусочної «Сан-Франциско». Там стояло нове таксі Пета Буліна, бо Пета ще напередодні найняли відвезти на вокзал Вільямсових дівчат на ранковий потяг до Сан-Франциско.

Старий Мартін гукнув до Кела:

— Маєш цигарку, юначе?

Кел зупинився і витяг картонну коробку цигарок «Мюрад».

— Ого, нічогенькі собі! Сірника я також не маю.

Кел підніс вогник до його цигарки, намагаючись не підпалити сіру щетину довкола Мартінового рота.

Мартін зіперся на держак своєї мітли і попихкував з нещасним виглядом.

— Молодняк отримує все найкраще,— поскаржився він.— Не дадуть мені отим управляти.

— Чим? — запитав Кел.

— Та отим новим підмітальником. Ти хіба не чув? Де ти був, хлопче? — Мартін і уявити не міг, що відносно інформована людина не знає про механічний підмітальник. Кел його вже не цікавив. Можливо, оці Бачигалупі дадуть йому роботу. У них грошей достобіса. Мають три фургони і нову вантажівку.

Кел звернув на вулицю Алізаль, зайшов на пошту і зазирнув у скляне віконце скриньки №632. Там було порожньо. Він тихим кроком пішов додому. Лі вже встав і фарширував величезну індичку.

— Всю ніч не спав? — запитав Лі.

— Ні. Оце щойно вийшов пройтися.

— Хвилюєшся?

— Так.

— Зрозуміло. Я б теж хвилювався. Дуже важко робити подарунки — утім, гадаю, ще важче їх приймати. Дивно, правда? Кави хочеш?

— Не відмовлюся.