— Листи для нас були? — запитав Лі.

— Так — так, гадаю, був якийсь лист...— Він засунув руку в кишеню і одразу витяг її.— У мене рука заніміла абощо,— сказав він винуватим тоном, пошарудів у кишені правою рукою і дістав жовту офіційну листівку.

— Я її, напевне, прочитав,— сказав він.— Напевне,— він тримав листівку перед очима, а потім впустив собі на коліна.— Лі, гадаю, мені доведеться замовити окуляри. Ніколи в житті не потребував їх. Не можу читати. Літери так і скачуть.

— Прочитати тобі?

— Дивно... що ж, якнайшвидше замовлю окуляри. То про що там ідеться?

Лі прочитав: «Дорогий батьку, я пішов до армії. Сказав, що мені вже є вісімнадцять. Усе буде гаразд. Не хвилюйтеся за мене. Арон».

— Дивно,— повторив Адам.— Здається, ніби я його читав. Але думаю, що не читав.

Він розтирав руку.

Розділ 52

1

Зима 1917–1918 була безрадісним і сповненим страху часом. Німці змітали все на своєму шляху. За три місяці британці понесли втрати у триста тисяч загиблих. Чимало підрозділів у армії Франції збунтувалося. Росія вийшла з війни. Німецькі східні частини, після відпочинку й переоснащення, були перекинуті на Західний фронт. Війна видавалася безнадійною.

У травні ми мали на фронті лише дванадцять дивізій, і влітку почалася масова відправка до Європи наших військ. Генерали-союзники воювали один з одним. Субмарини атакували й безжально топили пароплави, на яких переправлялися війська.

Ми дізналися тоді, що війна — не швидкий героїчний ривок, а неповоротка, неймовірна ускладнена справа. Ми сильно занепали духом у ті зимові місяці. Ми розгубили спалахи збудження, але ще не були готові до затятості затяжної війни.

Людендорф62 був непереможний. Ніщо не могло його зупинити. Він усе наступав і наступав на розбиті армії Франції і Англії. І нам спадало на думку, що ми, ймовірно, запізнилися, що нам доведеться стояти сам-на-сам проти нездоланних німців.

І люди нерідко відверталися від війни, хтось поринав у фантазії, хтось у пороки, хтось у шалені розваги. З’явився величезний попит на ворожок, салуни небувало процвітали. А ще люди заглибилися у свої внутрішні радості й трагедії, щоб сховатися від усюдисущого страху і зневіри. Хіба не дивно, що зараз ми про все те забули? Ми пам’ятаємо Першу світову війну як миттєву перемогу, з прапорами й духовими оркестрами, маршами й веселою метушнею, солдатами, що поверталися, бійками у барах з клятими бриттами, які вважали, що це вони виграли війну. Як швидко забули ми, що тієї зими не можна було здолати Людендорфа і що багато людей нишком готувалося до програшу у війні.