2

Адам Траск був не стільки спантеличений, скільки сумний. Йому не довелося йти з посади у призовній комісії. Він отримав відпустку за станом здоров’я. Він сидів і розтирав свою ліву руку. Він шкрябав її жорсткою щіткою і парив у гарячій воді.

— Це кровообіг,— говорив він.— Щойно у мене відновиться кровообіг, усе буде гаразд. А от очі мене турбують. Ніколи я не мав проблем з очима. Гадаю, треба піти перевірити зір і замовити окуляри. Я — і окуляри! Важко буде звикнути. Я пішов би вже сьогодні, але трохи паморочиться в голові.

У голові паморочилося значно більше, ніж Адаму хотілося визнавати. Він міг ходити по хаті, тільки притримуючись рукою стіни. Лі нерідко допомагав йому підвестися з крісла або встати з ліжка вранці, шнурував йому черевики, бо Адам не міг зав’язати шнурки через занімілу ліву руку.

Мало не щодня він заговорював про Арона.

— Я можу зрозуміти, чому молодий хлопець хоче піти в армію. Якби Арон поговорив зі мною, я б, можливо, спробував його відмовити, але я б не заборонив. Ти ж знаєш, Лі..

— Знаю.

— Одного я не розумію. Чому він зник потайки? Чому він нам не пише? Я гадав, що знаю його, і був про нього кращої думки. А чи пише він Абрі? Він мусить листуватися з нею.

— Я в неї спитаю.

— Спитай. Просто зараз.

— Військова підготовка важка. Принаймні так мені казали. Мабуть, він просто не має часу.

— Не треба багато часу, щоб написати листівку.

— Коли ти служив у армії, ти писав до свого батька?

— Думаєш, ти мене підловив на цьому? Ні, не писав, але я мав причину. Я не хотів іти до війська. Батько примусив мене. Я обурився. Бачиш, я мав поважну причину. Але Арон... у нього так добре все складалося в університеті. Та вони ж написали мені, питали про нього. Ти сам читав того листа. І він не узяв ніякого одягу. Не взяв свого золотого годинника.

— В армії йому цей одяг ні до чого, та й золоті годинники там не дуже потрібні. Нічого яскравого.

— Ти, мабуть, маєш рацію. Але я не розумію. Треба мені щось робити з очима. Не можу я повсякчас просити, щоб ти читав мені. Я можу побачити літеру. Але слова перекручуються.

Очі справді його сильно непокоїли. Десятки разів на день Адам хапав газету або книжку, дивився на неї і відкладав убік.

Лі читав йому газети, щоб відволікати від тривожних думок, і часто під це читання Адам засинав.

Потім прокидався і казав: