— Я б залюбки,— сказав Адам,— але не можу. Я обіцяв зайти на льодову фабрику. Ми там встановлюємо новий трубопровід. А день і справді чудовий.

— Ми вам привеземо азалій,— пообіцяла Абра.

— Я їх люблю. Добре, гарного вам дня.

Коли Адам пішов, Кел сказав:

— Може, ти з нами поїдеш, Лі?

Лі гостро поглянув на нього:

— Не знав, що ти такий телепень.

— Їдьмо! — вигукнула Абра.

— Не верзи дурниць,— відповів Лі.

4

На схід від Салінас-Веллі, через Алізаль до Габіланських гір дзюркоче симпатичний потічок. Вода вирує над круглими камінцями й омиває відполіроване коріння дерев, які її стримують.

Повітря наповнилося ароматом азалій і сонним запахом сонця, яке насичувало листя й трави хлорофілом. «Форд» стояв на березі, досі тихенько пихкаючи від перегріву. Заднє сидіння було завалене гілками азалій.

Кел і Абра сиділи на березі серед пакетів з-під сандвічів. Вони опустили ноги у воду і стиха ними плюскали.

— Квіти зів’януть, поки ми їх довеземо додому,— сказав Кел.

— Але ж вони — таке чудове виправдання, Келе. Якщо не ти, то, гадаю, доведеться мені самій...

— Що?

Вона потяглася до нього й узяла за руку.

— Ось що.

— Я боявся.