Головна вулиця була порожня. Вітер гнав тротуаром обривки паперу. Констебль Том Мік вийшов з кондитерської Белла і порівнявся з Келом.

— Краще причепи свій комірець до мундира, солдате,— лагідно порадив він.

— Привіт, Томе. Ця чортівня мені всю шию стерла.

— Давненько не бачив я тебе у місті ночами.

— Так.

— Тільки не кажи, що ти виправився.

— Все може бути.

Том пишався своєю здатністю дражнити людей з напрочуд серйозним виглядом. Він сказав:

— Можна подумати, що ти завів собі дівчину.

Кел не відповів.

— Я чув, що твій брат збрехав про свій вік і записався до армії. А ти підчепив його дівчину?

— Саме собою,— сказав Кел.

Цікавість Тома загострилася.

— Мало не забув,— почав він.— Віль Гамільтон розповідає по всіх усюдах, що ти заробив п’ятнадцять тисяч доларів на сухих бобах. Це правда?

— Саме собою.

— Ти ж ще дитина. Що ти робитимеш з такою силою грошей?

Кел широко всміхнувся йому.

— Я їх спалив.

— Тобто?

— Просто підніс сірник і спалив.