Перша дивізія отримала привітання від Клемансо65, Фоша66 і Петена67.

3

Тільки наприкінці травня хлопці Силаччі принесли звістку, що оранжево-рожеві бутони азалій розквітли. Була середа, і коли дзвенів дев’ятигодинний дзвоник на урок, вони сказали про це Келу.

Кел помчав до кабінету англійської мови і, щойно міс Норріс всілася на невеличкому помості, витяг носовичок і гучно висякався. Потім він пішов до хлопчачого туалету і чекав там, поки не почув, як за стіною у дівчачому туалеті зливається вода. Він вийшов крізь підвальні двері, наблизився до стіни з червоної цегли, обійшов перцеве дерево, а опинившись поза школою, повільно пішов вулицею, поки його не наздогнала Абра.

— Коли вони розквітли? — спитала вона.

— Сьогодні вранці.

— Чекатимемо до завтра?

Кел подивився на веселе жовте сонце, перше тепле сонце цьогоріч.

— Ти хочеш чекати?

— Ні,— відповіла вона.

— І я ні.

Вони рвонули з місця — купили в булочній Рейно хліб і примусили Лі взятися до справи.

Адам почув гучні голоси і зазирнув до кухні.

— Що тут за гармидер? — спитав він.

— Ми збираємося на пікнік,— пояснив Кел.

— А хіба уроків немає?

— Звісно, є. Але сьогодні все одно свято,— сказала Абра.

— Ти рожева, як троянда,— всміхнувся їй Адам.

— А чому б вам не поїхати з нами? — вигукнула Абра.— Ми їдемо до Алізаля по азалії.