4

Кел стояв на порозі, коли вона вийшла.

— Почекай на мене,— сказав він, забіг у дім і кинув там свої підручники.

— Будь обережний з Абриними підручниками,— гукнув до нього з кухні Лі.

Зимовий вечір влетів разом з морозним вітром, і вуличні ліхтарі потріскували і неспокійно хиталися, і тіні від них металися туди-сюди, як бейсболіст, що намагається прорватися на другу базу. Чоловіки, що поверталися з роботи, ховали підборіддя у кашне і поспішали додому, до тепла. У вечірній тиші монотонна мелодія летіла від ковзанки на декілька кварталів.

— Потримай секунду свої підручники, Абро,— попросив Кел. Я хочу розстібнути цей гачок на комірці. Він мені голову стинає,— Кел із зусиллям відчепив гачок від петельки і зітхнув з полегшенням.— Шия вся розтерта.

Він забрав у Абри книжки. Гілки великої пальми на подвір’ї Берджесів хльостали з сухим гуркотінням, а десь під кухонними дверима, зачиненими просто у нього перед носом, все нявкав, і нявкав, і нявкав кіт.

— Не думаю, що з тебе вийде хороший солдат,— сказала Абра.— Ти надто незалежний.

— Може, й вийде,— заперечив Кел.— Оця муштра зі старими Краг-Йоргенсенами мені видається безглуздою. Коли прийде час і я зацікавлюся, у мене все буде нормально.

— Тістечка були просто чудові,— сказала Абра.— Я залишила одне для тебе.

— Дякую. А от Арон, безумовно, став гарним вояком.

— Так, він такий — та ще й найвродливіший солдат на всю армію. Коли ми поїдемо по азалії?

— Не раніше весни.

— Давай вийдемо рано і влаштуємо там пікнік.

— А раптом піде дощ?

— Поїдемо хай там що, дощ чи сонце.

Абра забрала свої підручники й увійшла до себе на подвір’я.

— До завтра,— сказала вона.

Кел не пішов додому. Він проминув у той неспокійний вечір школу і ковзанку — поміст, над яким натягли велике шатро, де брязкотів патефон. Не видно було жодного ковзаняра. Старигань, хазяїн ковзанки, сумно сидів у своїй будці й перегортав пальцем пачку квитків.