Що важливо, глюкокортикоїди здатні справити такий самий ефект. Ключовою темою Розділу 10 був вплив глюкокортикоїдів та стресу на порушення пам’яті. Частину відповідних доказів отримали під час досліджень за участю пацієнтів із синдромом Кушинга (за якого певні види пухлин спричиняють надмірний вміст глюкокортикоїдів у крові), а також людей, яким прописували великі дози глюкокортикоїдів для лікування певних хвороб. Також уже десятиліттями відомо, що значне число пацієнтів із синдромом Кушинга та пацієнтів, яким вводять синтетичні глюкокортикоїди, починають впадати в клінічну депресію незалежно від наявності проблем із пам’яттю. Це досить важко довести. По-перше, коли когось від самого початку лікують синтетичними глюкокортикоїдами, то десь за тиждень до появи депресії у пацієнта може наступати ейфоричний та навіть маніакальний стан. Ви можете здогадатися, що це одна з наших дихотомій психології короткотривалого та довготривалого стресу. У Розділі 16 ми детальніше розглянемо причини виникнення короткочасної ейфорії. Другий проблемний момент: чи впадає людина з синдромом Кушинга або людина, яка приймає великі фармакологічні дози синтетичних глюкокортикоїдів, у стан депресії тому, що до такого стану призводить дія глюкокортикоїдів, чи тому, що ця людина усвідомлює, що має хворобу, яка призводить до депресії? Дослідник показує, що причина саме в глюкокортикоїдах, адже в таких пацієнтів імовірність появи депресії вища, ніж у пацієнтів, які, наприклад, мають такий самий ступінь важкості такої самої хвороби, але не приймають глюкокортикоїдів. На сьогодні не існує переконливих науково обґрунтованих доказів, які б допомагали спрогнозувати появу цього феномену. Відтак жоден лікар не зможе спрогнозувати, який пацієнт впаде в депресію внаслідок лікування великими дозами глюкокортикоїдів, не кажучи вже, за якого саме розміру дози і за яких обставин — якщо доза підніметься або опуститься до цього рівня. Однак високий вміст глюкокортикоїдів у крові підвищує ризик появи депресії.
Є ще один надважливий спосіб, у який стрес та глюкокортикоїди переплітаються з біологічними механізмами, зумовлюючи схильність людини до депресії. Повернімося до генетичної складової депресії. Чи означає це, що якщо людина має ген (або гени) депресії, то вона вже неминуче приречена? Звісно, ні, і найкращим доказом цього є вже згадуване дослідження про ідентичних близнюків. Якщо один близнюк має депресію, то другий (з таким самим набором генів) має загалом 50-відсоткову ймовірність появи цієї хвороби, набагато вищу, ніж інші люди загалом. Отже, маємо досить яскравий доказ залученості генів у цей процес. Але погляньмо на це з іншого боку. За умови однакового набору генів із людиною, яка страждає на депресію, є і 50-відсоткова ймовірність не отримати цю хворобу.