Наявність певних генів не завжди означає неминучість певного явища, особливо в тому, що стосується людського організму, мозку або поведінки. Гени зумовлюють уразливість, схильність, тенденції. У цьому разі наявність певних генів може підвищити ризик появи депресії лише за певних обставин (ви можете здогадатися, яких саме — стресових). Це доведено багатьма різними способами, але найяскравіше в нещодавньому дослідженні Авшалома Каспі з Кінгс-коледжу у Лондоні. Вчені виявили ген у людському організмі, який підвищує ризик появи депресії. До того ж, цей ген має декілька різних «алельних варіантів» — декілька різних відтінків, які мають незначні відмінності у функціях; якщо в організмі є один з таких варіантів — людина має підвищений ризик. Я поки що не казатиму, як називається цей ген; прибережу цю інформацію на кінець розділу, бо вона просто вас приголомшить. Однак головне, що наявність в організмі людини варіанту Х цього гену Z ще не гарантує появу депресії, а лише збільшує ймовірність її появи. І насправді, якщо знати лише те, який варіант гену Z має конкретна людина, не можна дати точнішого прогнозу щодо появи депресії. Варіант Х підвищує ризик появи депресії лише за обставин повторюваних серйозних стресогенних чинників. Неймовірно, але ці самі висновки було виявлено під час дослідів над де­якими видами людиноподібних мавп, які мали близький еквівалент цього гену Z. Депресію викликає не ген, а взаємодія гену з певними зовнішніми умовами. Якщо говорити більш конкретно, депресію викликає ген, який робить організм уразливим у стресовому середовищі.

Рівень глюкокортикоїдів під час депресії

Я не здивую вас повідомленням, що рівень глюкокортикоїдів в організмі людини з клінічною депресією є зазвичай аномальним. Відносно рідкісний підвид депресії під назвою «атипова депресія» має яскраво виражені психомоторні характеристики хвороби, а саме повне фізичне та психологічне виснаження. Як і синдрому хронічної втоми, атиповій депресії властивий рівень глюкокортикоїдів у крові, нижчий за норму. Однак більш розповсюдженою характеристикою депресії є гіперактивна стресова реакція — надмірна активність симпатичної нервової системи та ще більш надмірне підвищення рівня глюкокортикоїдів. Це підтверджує вже розглянутий нами образ людини в депресії, яка сидить на краєчку ліжка, не маючи сил підвестися, хоча насправді гормони в її організмі вирують, підвищуючи її пильність та збудженість,— та вся ця боротьба відбувається лише всередині.

В одному дослідженні, яке проводили близько 40 років тому, виявили причини підвищеного рівня глюкокортикоїдів під час депресії. Підвищений рівень зумовлюється сильною інтенсивністю стресового сигналу, надісланого мозком (повертаючись до Розділу 2, згадайте, що надниркові залози зазвичай виробляють глюкокортикоїди, тільки коли отримують вказівку від мозку через гіпофіз), тоді як надниркові залози просто час від часу виробляють потроху депресивних глюкокортикоїдів самі. До того ж, надмірна секреція глюкокортикоїдів спричинюється механізмом спротиву зворотного зв’язку — інакше кажучи, коли мозок менш ефективно припиняє секрецію глюкокортикоїдів, ніж повинен. За нормальних умов, рівень цих гормонів суворо контролюється — мозок оцінює рівень глюкокортикоїдів у крові і якщо він є вищим за бажаний («бажаний» рівень змінюється відповідно до зовнішніх обставин — спокійних чи стре­сових), мозок припиняє секрецію КРГ. Усе відбувається за принципом наповнення зливного бачка. У людей, які страждають на депресію, цей механізм спротиву зворотного зв’язку працює неправильно — рівень глюкокортикоїдів у крові, який має зумовити припинення секреції гормону, не справляє такого ефекту, бо мозок не сприймає відповідний сигнал.^[93]