Наслідки підвищеного рівня глюкокортикоїдів для організму до і під час депресії

Перше і найважливіше питання, яке слід поставити: як надмірна кількість глюкокортикоїдів підвищує ризик появи депресії? Попередньо я докладно написав про плутанину в спробах учених визначити, що ж зумовлює депресію — серотонін, норепінефрин чи дофамін. Певною мірою, глюкокортикоїди гарно вписуються в цей процес у тому плані, що ці гормони можуть змінювати особливості діяльності всіх трьох нейромедіаторів — обсяг синтезованого нейромедіатора, швидкість його розщеплення, кількість рецепторів, які реагують на кожен з нейромедіаторів, ефективність роботи рецепторів тощо. До того ж, стрес також може викликати багато з цих змін. Довготривалий стрес знищує запаси дофаміну в центрах задоволення та норепінефрину в блакитній плямі. Ба більше, стрес впливає на всі аспекти синтезу, викиду, ефективності дії та розщеплення серотоніну. Поки не зрозуміло, які з цих наслідків стресу важливіші (через те, що поки не зрозуміло, який нейромедіатор чи нейромедіатори відіграють важливішу роль). Попри це, можна стверджувати, що хай би які нейрохімічні аномалії виявилися причиною депресії, стрес та глюкокортикоїди можуть зумовлювати такі самі аномалії.

Підвищений рівень глюкокортикоїдів має також інші наслідки. Наприклад, вони спричиняють щонайменше помірне пригнічення імунітету та підвищують ризик появи остеопорозу в людей, які страждають на депресію. До того ж довготривала глибока депресія підвищує ризик появи серцевих хвороб у три-чотири рази (навіть за суворого контролю за вживанням алкоголю та палінням), і надмірний вміст глюкокортикоїдів у крові також підвищує цей ризик.

Наслідків може бути ще більше. Пригадайте Розділ 10 та розглянутий у ньому згубний вплив глюкокортикоїдів на роботу гіпокампу. Коли у ­1980-ті почали з’являтися статті на цю тему, у них зазначали ймовірність виникнення проблем із гіпокампом у людей, які переживають депресію. Це припущення підкріплювалося тим фактом, що вид пам’яті, який зазнає найсильнішого ураження під час депресії,— експліцитна пам’ять,— залежить від належного функціонування гіпокампу. Як я писав у Розділі 10, за довготривалої депресії спостерігається атрофія гіпокампу. Атрофія виникає внаслідок депресії (а не передує їй), і що довше триває депресія, то сильнішою стає атрофія і з’являється дедалі більше проблем з пам’яттю. І хоча поки не доведено, що атрофія виникає лише в людей у стані депресії з підвищеним вмістом глюкокортикоїдів у крові, атрофія найбільше властива саме тим підвидам депресії, за яких найчастіше фіксується підвищений рівень глюкокортикоїдів. У деяких дослідженнях доводять зв’язок між хронічною депресією та зменшеним розміром лобової частки. Спочатку це здивувало фахівців, які в усьому вбачають небезпеку високого рівня глюкокортикоїдів, але нещодавно цьому феномену знайшлося пояснення. У щурів основною метою впливу глюкокортикоїдів у мозку є гіпокамп, що підтверджується щільністю рецепторів, які реагують на цей гормон; однак у мозку людей та приматів гіпокамп та лобова частка мають однаково сильну чутливість до глюкокортикоїдів.