У стані депресії з мозком відбуваються ще деякі анатомічні зміни, але щоб зрозуміти їх, потрібно розібратися, які гормони пов’язані з перебігом цієї хвороби.

Генетика і депресія

Зараз важко аналізувати біологічні процеси будь-чого без урахування генів, і депресія не виняток. Депресія має генетичну складову. Можна ­зробити загальне спостереження, що в певних родинах депресія передається з покоління в покоління. Довго вважали, що існує достатньо доказів на підтвердження такого генетичного зв’язку, але цей висновок можна заперечити очевидним фактом, що велику роль у родинах відіграють не лише гени, а й зовнішні обставини. Якщо людина зростає в бідній родині, переслідуваній з якихось причин родині або в родині, де застосовується фізичне насилля, то ризик передачі депресії кожному наступному поколінню такої родини підвищується і без впливу генетичного чинника.

Отже, ми шукаємо тіснішого зв’язку. Що тісніша спорідненість двох людей, то більше однакових генів вони мають і, як виявляється, вища ймовірність того, що в обох буде схильність до депресії. Розгляньмо такий яскравий приклад: є два рідні брати (але не ідентичні близнюки). Вони мають приблизно 50 % однакових генів. Якщо один з них хворів на депресію, то інший має 25-відсоткову ймовірність також захворіти на неї, що суттєво вище, ніж проста випадковість. Тепер порівняймо ідентичних близнюків, які мають абсолютно однаковий набір генів. Якщо один з них хворіє на депресію, то інший має вже 50-відсоткову ймовірність захворіти. Це вражає — що більший відсоток однакових генів, то більша ймовірність захворіти на ту саму хворобу. Але є одне але: що більше спільних генів мають родичі, то вища ймовірність їхнього проживання в однакових умовах (починаючи з того, що ідентичних близнюків виховують більш однаково, ніж неідентичних).

Однак зв’язок може бути ще тіснішим. Розгляньмо приклад дітей, яких усиновили ще зовсім маленькими. Нас цікавлять саме ті діти, чия біологічна мати страждала на депресію, а от прийомна не мала такої хвороби. Такі діти мають підвищений ризик появи депресії, що вказує на генетичну спадщину від біологічної матері. До того ж, як ми вже знаємо з Розділу 6, «зовнішні обставини» настають не з появи на світ, а значно раніше, зі спільного кровообігу в утробі матері.

Якщо молекулярний біолог у ХХІ столітті хоче довести зв’язок між генами та депресією, він має виявити конкретні гени, конкретні відрізки ДНК, які зберігають інформацію про конкретні білки, які підвищують ризик появи депресії. Як ми невдовзі побачимо, саме це і сталося декілька років тому.