Біологічний механізм тривожності

Ключове завдання цього розділу — дослідити зв’язок між різними психічними розладами, типами характеру та нездатністю впоратися зі стресом, і ми тільки-но переконалися, що тривожність підходить нам за всіма параметрами. Але погляньмо і на біологічні основи хвороби.

Ссавці мають вроджену реакцію тривоги на деякі речі: щури — на яскраве світло; наземні істоти — на довге перебування в повітрі; більшість тварин — на неможливість вільно дихати. Але переважно речі, які викликають у нас тривожний стан, набуті — або через те, що асоціюються з певною психологічною травмою, або через те, що ми робимо узагальнення, засноване на їхній подібності з чимось, що асоціюється з психологічною травмою. Живі істоти схильні розпізнавати одні небезпеки краще за інші; наприклад, люди бояться павуків, а мавпи — змій. Однак ми можемо почати ставитися з тривогою і до зовсім нових явищ — наприклад, коли збільшуємо швидкість, щоб швидше переїхати міст, паралельно розмірковуючи, чи часом не належить водій он тієї вантажівки до Аль-Каїди.

Це інший вид набуття асоціацій, який ми розглядали в Розділі 10, у час­тині, присвяченій гіпокампу та декларативній пам’яті. Це — імпліцитне запам’ятовування, за якого викликається певна автономна реакція в організмі. Уявімо жінку, яка пережила травматичне насилля і тепер її мозок змушує серце битися швидше щоразу, як вона бачить схожого за зовнішністю чоловіка. Це як рефлекс Павлова — якщо задзвонити у дзвоник, звук якого асоціюється з їжею, мозок активує слинні залози; якщо жінка бачить схоже обличчя — її мозок активує симпатичну нервову систему. Цей процес може відбуватися навіть на несвідомому рівні. Наприклад, жінка добре проводить час на багатолюдній вечірці, коли раптом її охоплює тривога, їй стає важко дихати, серце вистрибує з грудей, а вона не може зрозуміти, у чому ж причина. І десь за декілька секунд вона розуміє, що щойно чула позаду себе якогось чоловіка, який говорив у такій самій манері, як її кривдник. Тіло реагує ще до того, як людина усвідомлює схожість.

Як ми дізналися з Розділу 10, незначний короткотривалий стрес покращує декларативне запам’ятовування, тоді як довготривалий або сильний стрес порушує його. Але це передусвідомлене, імпліцитне, автономне запам’ятовування посилює будь-який вид стресу. ­Наприклад, якщо увімкнути гучний звук, у лабораторного щура відбудеться стартова реакція — його м’язи напружаться за декілька мілісекунд. Якщо ж до цього піддати щура дії будь-якого стресогенного чинника, то стартова реакція буде інтенсивнішою і ймовірність того, що вона стане рефлективною і звичною, підвищиться. Те саме відбувається і з нами.