У жодному з цих випадків тривога не має відношення до страху. Страх — це пильність і потреба втекти від чогось реального. Тривога — це страх і передчуття чогось, що постає в нашій уяві. Майже як і депресія, тривожність ґрунтується на когнітивному викривленні. Люди, схильні до тривожного стану, переоцінюють ризики та ймовірність настання лиха чи невдач.

Однак на відміну від людей у стані депресії особистість, схильна до тривожного стану, намагається знайти вихід з несприятливих обставин. Проте вона помилково вважає, що стресогенні чинники оточують її всюди й постійно, тому треба завжди бути напоготові, щоб уберегти себе. Життя — це напружений процес вирішення проблем, про які інші люди навіть не підозрюють.^[100]

Жахливо. І це надзвичайний стрес. Не дивно, що тривожні розлади супроводжуються надмірно інтенсивними стресовими реакціями та підвищеним ризиком появи хвороб, про які ми говорили раніше (наприклад, щурі, схильні до тривожного стану, мають меншу тривалість життя). Однак зазвичай стресова реакція не включає підвищення рівня глюкокортикоїдів. Натомість спостерігається надмірна активність симпатичної нервової системи, збільшення вмісту катехоламінів (епінефрину та норепінефрину) у крові.

Ми вже обговорювали цікавий контраст між глюкокортикоїдами та катехоламінами (епінефрином та норепінефрином). У Розділі 2 підкреслювалося, як катехоламіни захищають організм від дії стресогенних чинників, дістаючи підготовану зброю зі схованки за лічені секунди, тоді як глюкокортикоїди захищають організм, виготовляючи для нього зброю впродовж хвилин або навіть годин. Катехоламіни відповідають за реакцію на теперішній стресогенний чинник, а глюкокортикоїди готуються вже до наступного. Коли ж говорити про психічні розлади, то видається, що підвищення вмісту катехоламінів у крові якось пов’язане з намаганням упоратися з ситуацією і з зусиллями, які для цього докладаються, а підвищений рівень глюкокортикоїдів скидається на сигнал капітуляції. Це можна довести експериментом з лабораторним щуром. Щури ведуть нічний спосіб життя і не люблять яскравого світла — воно їх тривожить. Якщо помістити щура в клітку з неосвітленими кутками, саме там він і сховається. Мине певний час, щур стане дуже голодним і тут виявиться, що в яскраво освітленому місці посеред клітки лежить смачна їжа. Щур відчуватиме сильну тривожність — зробить кілька кроків назустріч їжі, а потім відсахнеться назад, і так повторюватиметься знову і знову. Щур буде гарячково намагатися придумати, як йому дістати їжу і водночас уникнути світла. Це і є тривожністю, безладною спробою впоратися з ситуацією; і цей стан регулюється катехоламінами. Якщо процес затягується, тварина здається і просто знову забивається в темний куток. Настає депресія, яку регулюють глюкокортикоїди.