Чи справді такі люди існують? Може, й ні. Можливо, за їхнім спокійним виглядом ховається буремний хаос відчуттів, який для решти залишається невидимим. Ретельне дослідження показує, що деякі представники репресивного типу дійсно найбільше турбуються про те, щоб «зберегти обличчя». (На це вказує, зокрема, їхня схильність давати менш «репресивні» відповіді в особистісних опитувальниках, якщо вони це роб­лять анонімно.) Тому їхні фізіологічні симптоми стресу легко пояснити. Можна викреслити цю групу зі списку.

Як щодо інших представників репресивного типу? Можливо, вони обманюють самих себе — емоції вирують, але вони навіть про них не підозрюють? Навіть найскрупульозніші опитувальники не можуть виявити такий вид самообману, тому психологи традиційно використовують менш структуровані тести, які передбачають відкриту відповідь (на кшталт: Що ви бачите на цьому малюнку?) Такі тести показують, що насправді деякі представники репресивного типу хвилюються набагато більше, ніж вони усвідомлюють; і їхній фізіологічний стрес також легко пояснити.

Але навіть якщо не зважати на емоційних самообманщиків, залишається група стриманих замкнутих людей, яким і справді добре живеться: вони мають ясний розум, щасливі, продуктивні у праці, комунікабельні. Однак мають гіперактивну стресову реакцію. Рівень глюкокортикоїдів у їхній крові так само високий, як і в людей у глибокій депресії, до того ж вони мають підвищений тонус симпатичної нервової системи. Коли представники репресивного типу стикаються з певним когнітивним викликом, у них аномально пришвидшується серцебиття, підвищується кров’яний тиск, збільшується потовиділення та м’язове напруження. І така надмірна інтенсивність стресової реакції має свої наслідки. Наприклад, репресивні особистості мають порівняно слабку імунну систему, а також більш схильні до загострень уже наявних серцево-судинних захворювань, ніж нерепресивні.

Люди мають гіперактивну, загрозливу для здоров’я стресову реакцію — і все ж не зазнають ані депресії, ані стресу, ані тривоги. І знову повертаємося до заздрісної думки: «Мені б його витримка. Як він це робить?» Я підозрюю, що ці люди з маніакальною наполегливістю вибудовують свій добре організований, чорно-білий світ без двозначностей і сюрпризів. Але за це доведеться заплатити фізіологічними наслідками.

Річард Девідсон та Ендрю Томаркен з Університету Вандербільта застосували електроенцефалографічну (ЕЕГ) методику, щоб показати аномально підвищену активність у ділянці лобової частки представників репресивного типу особистості. Як ми детально обговоримо в наступному розділі, ця частка залучена в процес пригнічення імпульсивних емоцій та когнітивної діяльності (наприклад, метаболічна активність у цій ділянці знижується в буйних психопатів). Це найближчий анатомічний еквівалент до суперего; завдяки йому ми можемо похвалити жахливу вечерю, зробити комплімент з приводу нової стрижки, вчасно ходити до туалету. Ця ділянка допомагає чітко контролювати емоції, і як показало дослідження Ґросса з емоційної репресії, особливо суворий контроль вимагає сильних зусиль.