Нова робота Шульца додає нових аргументів. Припустімо, маємо першу ситуацію: учасник експерименту отримує сигнал, виконує завдання і отримує винагороду. Друга ситуація: є сигнал, є завдання, а от замість гарантованої винагороди є просто велика ймовірність її отримати. Інакше кажучи, за переважно сприятливих обставин (шанси на отримання винагороди досить високі) є певний елемент несподіванки. У такій ситуації дофаміну виробляється навіть більше. Одразу після виконання завдання вміст дофаміну починає збільшуватися, перевищувати норму і досягає свого піку приблизно тоді, коли очікується отримання винагороди, якщо вона все ж буде. Якщо ввести чинник «Це буде чудово… можливо…ймовірно…» нейрони почнуть розпилювати дофамін на максимумі своїх можливостей, очікуючи на задоволення. Ось чому, як вивчають студенти у вступі до психології, переривчасте підкріплення має такий сильний ефект. Простіше кажучи, це дослідження показує, що якщо ви вважаєте, що маєте високі шанси на вдоволення свого апетиту, але не впевнені у цьому на всі 100 %, то задоволення від апетиту стає ще більшим, ніж від його вгамування.

Отже, дофамін відіграє важливу роль в очікуванні на задоволення та в стимулюванні реакції на стимули. Однак історія про задоволення, винагороду та очікування на цьому так просто не завершується. Наприклад, щури досі можуть певною мірою реагувати на винагороду, навіть якщо штучним способом позбавляються дофаміну у відповідних шляхах передачі сигналу. Опіоїди можуть справляти такий ефект на інші шляхи передачі, задіяні у цьому процесі. До того ж, шляхи передачі за участю дофаміну мають найбільш безпосереднє відношення до дратівливих, інтенсивних варіантів очікування. І це підтверджують нещодавні дослідження. Було зібрано групу студентів (дівчат і хлопців), які, на їхнє переконання, вже знайшли своє «єдине справжнє кохання». Їх помістили в апарат для томографії мозку і почали показувати фотографії різних знайомих людей, до яких учасники експерименту ставилися нейтрально. І десь у середині показу з’являлася фотографія коханої людини. В учасників експерименту, стосунки яких тривали лише кілька місяців, дофаміновий шлях передачі активізувався. А от у людей, які перебували в стосунках кілька років, відбувався інший процес — активізація передньої поясної кори головного мозку (частини мозку, про яку йшлось у розділі про депресію). Система роботи дофаміну за участю вентральної ділянки та прилеглого ядра активізується збудною пристрастю, очікуванням, яке зводить з розуму. Але минає зо два роки, і в дію вступає передня поясна кора, яка відповідає за щось подібне до комфорту та тепла… або, можливо, навіть за спокійний варіант любові.